Заняття 3. Що таке страх та як із ним впоратися

Під час цього заняття ви дізнаєтесь, чим уява відрізняється від фантазії, та як фантазування можуть призвести до стресу. Також з’ясуємо, що таке страх та яких видів він буває, і як з ним справлятися.

Перебуваючи у віртуальному просторі, наша психіка часто застосовує такі процеси як уява та фантазування. Вони можуть породити страхи, і психіка починає використовувати певні механізми захисту, які в свою чергу можуть викликати шквал негативних переживань (злість, роздратування, апатію, безпорадність тощо) та призводити до конфліктів.

Для початку розберемося, що таке уява і фантазія – в чому їхня цінність і небезпека.

Уява – це психічний пізнавальний процес, за допомогою якого людина створює нові образи на основі її попереднього досвіду, уява лежить в основі творчості. Створення образів уяви завжди пов’язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечує їй здатністю передбачати та творити світ.

Також діяльність уяви тісно пов’язана з мисленням. Уява створює психічну модель кінцевого результату нашої діяльності (текст, малюнок, сюжет та ін.), завдяки цьому ми втілюємо ідеальний образ в матеріальний чи ідеальний продукт. Іншими словами, перед тим, як щось почати робити, ми собі це якось уявляємо і маємо певні очікування стосовно результату. Вибір способу дій для втілення уявної моделі здійснюються логічними міркуваннями і завдяки цьому зберігається зв’язок продуктів людської фантазії з реальністю.

Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли в неї недостатньо знань для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особистості за умов неповної або сумнівної інформації: ми співвідносимося з нашими можливостями, з тим, що нам потрібно навчитися чи дізнатися для отримання бажаного результату. В уяві людини завжди є певний «відліт» від реальної дійсності. Проте як би далеко він не сягав, у ньому завжди зберігається зв’язок з об’єктивною реальністю. Наприклад, людина використовує попередні враження навіть тоді, коли уявляє собі описувані іншими людьми місцевості чи події, свідком яких вона не була.

Фантазії – це своєрідний вид уяви, у якому створення нових образів здійснюється як вільне комбінування елементів реальності. У своїй фантазії людина ніби звільняється від обмежень, що впливають на сприйняття, мислення і поведінку в реальному житті. Фантазія, яка відривається від дійсності, стає безсилою, продукти такої фантазії перетворюються на порожні мрійництва, страхітливі нагнітання й можуть завдати шкоди.

Перетворення уяви на дійсність залежить від реальних потреб, можливостей та соціального запиту суспільства на її витвори. Наприклад, необхідність постійно вдосконалювати засоби обміну інформацією між країнами, континентами зумовило появу інтернету. На відміну від уяви, фантазія не пізнає, лише комбінує. Створює, але лише те, чого бути не може. Наприклад, казки, міфи, легенди, «інстаграм-сторіс», «ідеальне життя» на сторінках фейсбуку та ін. Тобто фантазія – це ілюзія контролю майбутнього. Вона ускладнює гнучкість психіки, можливість змін. Робота ж пізнавального процесу уяви – це можливість рухатися в полі незнання і чомусь навчатися, міняти орієнтири і цілі завдяки відкриттю нових можливостей. Йдеться про творчість і розвиток.

Наша психіка може витворити страхи і конфлікти в своїй уяві, використовуючи фантазії, які не мають нічого спільного з тим, що відбувається в реальності. Це не значить, що такий страх не потрібно визнавати: незалежно від того, реальний він чи уявний, людина буде переживати стрес і страждати, а її психіка – застосовуватиме механізми захисту.

Психологічний захист – це спеціальна система стабілізації особистості, яка спрямована на дистанціювання свідомості від неприємних, травматичних переживань, що пов’язані з внутрішніми і зовнішніми конфліктами, станами тривоги і дискомфорту. Спочатку механізми включаються несвідомо і тільки потім вони можуть почати діяти усвідомлено і цілеспрямовано.

Тривога і страх – найбільші критерії для застосування захисних механізмів.

Виділяють 4 види страху:

1. Біологічний страх (коли є загрози життю): недостатність кисню, спрага, голод; події, що можуть призвести до реальної смерті –військові дії, насилля, природні катаклізми, невиліковні хвороби та ін. Швидкість зростання страху залежить від періоду: чим коротший період, тим швидше наростає страх.

2. Соціальний страх: людина не може жити без взаємодії з іншими людьми. Припущення, що тебе вилучать з якоїсь групи (наприклад, професійної), може сприйматися як «соціальна смерть». Часто це призводить буквально до того, що людина захворіє і може померти.

Пам’ятайте, навіть якщо вас звільнили з посади, з вами залишаться ваші вміння, досвід, знання та контакти. Життя не закінчилося і зможе відродитися знову. Поставтесь до звільнення, як до появи нових можливостей, а не як до особистісного провалу: не фантазуйте, а уявляйте і мрійте.

3. Моральний страх: виконання певних норм поведінки і оцінка себе відповідно до реакції оточуючих впливають на емоційний стан стосовно себе (особливо, якщо професія публічна).

4. Дезінтеграційний страх: переживання страху супроводжується відчуттям невпевненості, незахищеності і неможливості контролювати ситуацію. Часто цей страх з’являється у зв’язку з тим, що існує якесь уявлення про себе (наш Ідеал-Я, до якого ми прагнемо) і воно не відповідає цьому ідеальному образу в реальності (не такі кмітливі, не такі хоробрі, не такі ще якісь). Особливо це можна відслідкувати в соціальних мережах: коли люди створюють свій ідеальний образ, який часто не відповідає дійсності. Ми можемо настільки захопитися цими фантазіями, що будемо прагнути наслідувати такі образи, втрачаючи свою сутність, порівнювати себе з кимось і шукати те, чого в нас немає, а не те, що у нас є.

У соціальних мережах людині не можуть заподіяти реальної фізичної шкоди. Саме там люди найбільше бояться компромату, знецінення, психологічного переслідування та цькування, що і є формою вияву дезінтеграційного та морального страху.

Страх набуває нових форм з розвитком людства. Спочатку – це біологічна емоція, що лежить в основі вітальної тривоги (виживу чи помру) – що за це зі мною зроблять? Потім страх трансформується в людські почуття, що лежать у площині соціальної чи моральної сфери: сором і вину. Сором виникає під тиском загальної моралі, він орієнтований на зовнішню оцінку: що про мене подумають і скажуть інші? Вина відображає особисті уявлення людини про себе (совість). Йдеться про самооцінку: що я сам про себе можу подумати?

Представники американської школи Его-психології (А. Фрейд та ін.) вважають, що стабільність людини залежить від адаптації Его до зовнішнього світу. Адаптація залежить від механізмів захисту, яких в процесі розвитку досягає Его людини. В основному люди захищаються від афектів і похідних від них почуттів (ревнощі, ненависть, гнів чи лють, любов чи симпатія, сум).

Існують незрілі (дитячі) та зрілі (дорослі) механізми захисту. Усі люди послуговуються як зрілими, так і незрілими механізмами захисту психіки. Вибір психіки залежить від потужності стрес-фактору і сили впливу емоційної напруги.

До основних зрілих відносять такі механізми як витіснення, ізоляція емоцій, інтелектуалізація, раціоналізація, моралізація, зміщення переживань (страх втрати контролю – людина боїться літати); реактивне утворення (людина демонструє протилежні почуття, ніж має до вас –сильний гнів у певних випадках є лише несвідомою спробою завуалювати інтерес і симпатію, а показова ненависть – лише спробою приховати любов); ідентифікація, відігрування, сублімація та гумор (як механізм подолання тривожних ситуацій).

Ми зупинимося більш детально на незрілих механізмах захисту, якими, як правило, послуговується людина по той бік екрану комп’ютера в складних комунікативних процесах.

Незрілі (дитячі) механізми захисту – це захисти, які мало співвідносяться з кордонами між власним Его і зовнішнім світом. Людина злита зі світом і іншими людьми: якщо я так хочу, то інший хоче так як я, якщо я так думаю, відчуваю чи роблю, то й інший – так само як я; якщо я захочу, то в світі силою лише моєї думки буде усе як мені подобається, а інтереси інших мене не цікавлять. Через такі механізми захисту людина намагається втекти від реальності, замінюючи справжній світ оманливим (фантазійним). Йдеться про таку собі дитячу всемогутність, грандіозний контроль та ідеальність (хорошість),

Здебільшого в інтернеті люди послуговуються такими незрілими (примітивними) механізмами захисту:

1. Розщеплення «Я»: розділення емоцій свого «Я» на хороші та погані під впливом вини й тривоги. Людина несвідомо розділяє своє життя на «добре» і «погано», ніби вилучає зі нього щось невизначене (вона знає усе), що може надалі ускладнити аналіз проблеми (критичної ситуації, тривоги тощо). Розщеплення є деяким спотворенням реальності: інша людина сприймається або хорошою, або поганою. Це відбувається тому, що людина не може прийняти в собі негативних якостей чи емоцій, не витримує свого незнання. Неможливість прийняти себе такою, яка поєднує в собі і позитивні, і негативні риси та емоції, не дає можливості витримувати поруч тих, хто є розумнішим чи компетентнішим. Прийняти свій негатив вона не може, тому всі сили йдуть на знецінювання іншого, замість того, щоб ‘ навчитися чомусь новому.

2. Всемогутній контроль (думки). Якщо дитина вважає себе всемогутньою – це нормально на певному етапі її розвитку. Приклад: я зараз подумаю і мама купить мені цю іграшку. Але якщо дорослий вважає себе всемогутнім у думках – це проблема. Неможливо подумки припинити війну, стерти лінію розмежування, що реально існує. Це призводить до конфліктів, бо в своїй уяві людина думає, що інший розпізнає її потреби, і по одному вигляду, натяку зможе зробити чи сказати їй те, що вона в своїй голові уже прописала у своєму фантазійному сценарії. Як результат, це призводить до розчарування і сильної злості від того, що не вдається впливати, змінювати і контролювати іншого. І людина може витрачати багато зусиль, щоб змінити іншого, замість того, щоб зробити самій щось по-іншому.

3. Примітивна ідеалізація та знецінення: дитина ідеалізує дорослого, щоб дорослий міг вирішувати всі її проблеми, адже саме ідеалізований об’єкт забезпечує безпеку. В цьому випадку лише ідеальний об’єкт має для мене щось робити, а не я для нього.

Якщо ви помітили, що вас хтось ідеалізує, будьте готові, що ви несвідомо втягнетеся в гру «підтвердіть, що ви найкращі». Та скільки б ви не старалися, як тільки ви не зможете забезпечити таку ідеальність своєму віза-ві (відмовите в чомусь чи не погодитеся з чимось) – вас обов’язково будуть знецінювати «в нуль». Вас будуть знищувати емоційно, професійно тощо. Примітивна ідеалізація йде поруч з розщепленням Я та всемогутнім контролем.

4. Регресія: повернення до більш ранніх, інфантильних реакцій, які проявляються в демонстрації своєї безпорадності, залежності, «дитячої» поведінки з метою зменшити тривогу та втекти від вимог реальної дійсності. Наприклад, плач, ниття – прояв такого механізму захисту. Інколи проявляється як форма маніпуляції.

5. Заперечення: невизнання, заперечення ситуації, конфлікту, ігнорування болючих фактів, тобто реальності. Людина функціонує так, ніби нічого не відбувається в реальності. Коли людина не може сприйняти негативну і жахливу для неї інформацію – вона несвідомо буде її заперечувати. Наявність такої дії механізму заперечення людиною подій чи чогось, що було фактом існування в реальності,здебільшого дозволяє дізнатися, що ж насправді турбує людину і є для неї важливим, бо в першу чергу хоче приховати саме це. Наприклад, інформація про пандемію, яка заперечувалася якоюсь частиною людей. Скільки б ви їх не переконували, це ні до чого не призведе, бо людина у це вірить, бо насправді її лякає смерть, а не хвороба. Визнавши той факт, що психіка людини так захистилася, допоможе вам не втягуватися в порожні дискусії і утримати себе в стабільному емоційному стані. Це не питання вашої некомпетентності – це питання страхів самої людини.

6. Проекція і проективна ідентифікація: людина свої власні небажані риси приписує іншим людям і тим самим захищає себе від усвідомлення таких рис в собі. Цей механізм дозволяє людині виправдовувати свої вчинки. Наприклад: несправедлива критика і жорстокість стосовно інших. В такому випадку людина несвідомо приписує оточуючим жорстокість і нечесність: якщо оточуючі такі, то і вона може бути такою. Тобто в уявленні людини є виправдання того, що вона так погано ставиться до інших, бо вони на це заслужили.

Карен Хорні, американська дослідниця в царині психоаналізу, психіатрії та психології, вважала, що проекція – це перекладання відповідальності за власні негативні риси на інших людей. Наприклад, «це не я такий поганий – це він мене таким робить». Проекція дозволяє людині відреагувати на свої агресивні схильності, не усвідомлюючи їх і тому не зіштовхуючись «ніс в ніс» зі своїми власними внутрішніми конфліктами. Наприклад, «це не я дурак – це ти сам дурак». Йдеться про потребу в самовиправданні: не сама людина має бажання красти, обманювати, принижувати, а інші хочуть зробити це щодо до неї. Йдеться про тенденцію втечі людини від реального свого «Я» і перекладання відповідальності чи вини за власні труднощі на зовнішні фактори чи обставини життя. Наприклад, людина відчуває, що хтось сердиться на неї, хоча насправді це вона несвідомо сердиться сама на себе. Людина може емоційно сприймати розпач інших людей, але не відчувати і не приймати власне розчарування. Наприклад: «це в тебе не вийшло, це ти розчарований, а не я», хоча насправді це вона розчарована тим, що в неї не вийшло вплинути на іншу людину і та не зробила так, як хотіла, чи інша людина не виправдала ваших очікувань, бо насправді не знала про них. Проекція може супроводжуватися зневагою людини до себе, але буде сприймати це як зневагу до інших людей чи як те, що інші зневажливо дивляться на неї. До різних видів проекцій відносяться: натиск на інших людей, тобто нав’язування своїх стандартів, які насправді мучать саму людину, чи внутрішнє насилля в формі надчуттєвості до всього, що відбувається у зовнішньому світі.

Поруч із проекцією в парі йде проективна ідентифікація. Суть цього механізму полягає в тому, що ви ідентифікуєте себе з чужою емоцією, яку в вас помістили (спроектували). Коли хтось застосував проекцію щодо вас і своїми несвідомими діями чи словами довів вас до сказу, коли ви відчуваєте злість чи роздратування до іншого. Як тільки у вас наростає нервова напруга в комунікації з кимось, запитайте себе, чия це емоція – ваша чи чужа. Це питання вашої психічної безпеки.

Практичні підказки:

1. Не втягуйтеся у полеміку в коментарях під своїми постами у соціальних мережах чи на інформаційних сайтах. У більшості випадків ви нічого не доведете, бо ваш візаві все-одно вважає себе ідеальним всезнаючим спеціалістом. Натомість ви для нього апріорі ні в чому не розбираєтесь. Рушієм його активності є неготовність визнати власну некомпетентність (це захисна реакція). Ви ж не повинні піддаватися моральному чи дезінтеграційному страху, знецінюючи себе. Спробуйте зрозуміти, де ваші емоції та страхи, а де – іншої людини. Це вам допоможе вберегти себе та не включатися в чужі «ігри».

2. Пам’ятайте, навіть якщо ви помилилися, це не означає, що ви лузер і невдаха, який нічого не знає.

3. Не займайтеся самопрограмуванням: розпізнавайте свої негативні думки, які можуть стати деструктивними фантазіями. Усвідомлюйте свої реальні можливості, плануйте відповідні очікування щодо них. Пам’ятайте, що наполегливо вкладаючи у свою свідомість певні образи, ми у той чи інший спосіб сприяємо їх здійсненню в реальності. Якщо ви вважаєте, що щось має статися, ви свідомо чи несвідомо сприяєте здійсненню очікуваної події.

4. Не потрапляйте у пастку: «Причина невдачі в минулому – запорука успіху в майбутньому». Ви можете хоч все життя шукати пояснення чому не так, але це не допоможе вам у майбутньому. Негативні думки породжують негативні почуття, на них витрачається значна кількість часу, вони не дозволяють людині усвідомити своє сьогодення, приковуючи її думки до минулого чи майбутнього. Якщо ви відчуєте себе нещасними, спробуйте знайти «джерело» цього почуття. Можливо ви «розважаєтеся» фантазіями або іграми про минуле чи майбутнє. Страх перед майбутнім і жаль про минуле – це те, що може заважати займатися сьогоденням.

5. Практикуйте позитивне мислення. Неприємні думки легко перетворюються у фантазії, проте, щоб вони не ставали деструктивними, їх можна намагатися контролювати. Знайдіть свою фразу, щоб підбадьорити себе чи когось у складний період. Наприклад, «Майже ніколи не буває так, щоб усе було настільки погано і не могло б змінитися з часом», «І ці переживання закінчаться, завтра я/ти буду/еш себе почувати по-іншому», «Навіть з хорошими людьми трапляються несподівані і неприємні речі», «Мені неприємно, тому що сумно визнавати, що я так промахнувся. Зате тепер я маю досвід» тощо.

6. Використовуйте будь-які техніки і вправи для емоційної стабілізації, подані в 1-му і 2-му заняттях.

Найголовніше, що треба запам’ятати

Уява – пізнавальний процес, допомагає орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли недостатньо знань. Фантазія – це своєрідний вид уяви, не пізнає, а лише створює нові образи як вільне комбінування елементів реальності з минулого досвіду: створює, те, чого бути не може.
В уяві людини завжди є певний відступ за межі, певний «відліт» від реальної дійсності, та завдяки мисленню вона тримає зв’язок з об’єктивною реальністю.
Психіка може витворити страхи і конфлікти в своїй уяві, використовуючи фантазії, які не мають нічого спільного з тим, що відбувається в реальності. Тривога і страх – найбільші критерії для застосування захисних механізмів.
4 види страху: біологічний, соціальний, моральний, дезінтеграційний.
У соціальних мережах людині не можуть заподіяти реальної шкоди, саме там люди найбільше бояться компромату, знецінення, психологічного переслідування та цькування, що і є формою вияву дезінтеграційного та морального страху.
У віртуальному світі люди здебільшого послуговуються незрілими (примітивними) механізмами захисту: Розщеплення «Я», Всемогутній контроль (думки), Примітивна ідеалізація та знецінення, Регресія, Заперечення, Проекція і Проективна ідентифікація.