Заняття 4. Образ ворога у конспірологічних наративах

Для конспірологів наявність прихованих ворогів є самоочевидним фактом, бо згідно з конспірацистською логікою за будь-якими трагічними подіями криється чийсь шкідливий замисел, все виконується на чиюсь користь. Потаємні, злісні сили можуть бути дуже різними – від одвічних ворогів росії у вигляді англосаксів (про що ми вже згадували в попередньому Занятті) до окремих мільярдерів, що хочуть заразити планету шкідливим вірусом і зрештою вживити всім свої чіпи. Разом з тим, вороги конспірологів можуть бути і серед них, навіть серед маргіналізованих груп суспільства, які, можливо, приховують свою справжню впливовість від пересічних громадян.

Якщо відстежувати конкретних конспірологів, то можна помітити, що вони мають своїх «улюбленців» серед тих, кому вони приписують ті чи інші шкідливі мотиви і кого вважають за основних ворогів. Приміром, для колишнього британського спортивного коментатора ВВС, а нині справді професійного конспіролога, автора багатьох книжок про те, «хто справді керує світом», Девіда Айка, особливе значення мають прибульці-рептилоїди, яким для того, щоб виживати на нашій планеті, потрібно постійно схрещуватися з людьми. У своїх книгах він пише про те, що Джордж Буш молодший, колишня королева Великої Британії Єлизавета ІІ та Барак Обама були рептилоїдами.

Якщо у Google набрати “Девід Айк рептилоїди”, пошуковик видасть багато дивних фото із спотвореними обличчями, серед яких є обличчя королеви Єлизавети. Якщо поскролити пошукову стрічку, то там буде й Обама, і інші світові лідери. На скріншоті видно, що більшість джерел – російські. У такий спосіб російська пропаганда дегуманізує західних лідерів. Навіть якщо в самому тексті до фото й сказано, що це конспірологія, насправді в пам’яті у людей залишаються ці спотворені обличчя.

Для росіян особливо загрозливими видаються англосакси, яких згадують не лише російські конспірологи, але й очільник російського МЗС Лавров, депутат держдуми Гурульов та ін. Для таких конспірологів, які виокремлюють загрозливі сили в образі конкретних ворожих сил, завдання полягає в тому, щоб прив’язати ту чи іншу катастрофу до можливих зловмисних мотивів рептилоїдів, англосаксів чи якоїсь іншої групи шкідників.

Страх перед цими шкідниками плекається за допомогою конспірологічних історичних розвідок, в яких часто дуже розрізнені історичні факти зліплюються в єдину оповідь про те, як вони, мовляв, завжди намагалися нашкодити людству (і, можливо, в якісь історичні епохи їм це навіть вдавалося), як вони переманювали на свій бік прихильнкиів тощо. Представникам зловмисних сил можуть також приписуватися різні моральні недоліки, їх можуть представляти як розпусних, безбожних, убивць чи ґвалтівників для того, щоб посилити до них і страх. Пригадайте, що в історії з піцаґейтом представників демократичної партії США конспірологи обвинувачували в утриманні та ґвалтуванні у підвалі піцерії дітей, тобто своїх політичних опонентів конспірологи маркували як педофілів-ґвалтівників.

При розгляді конкретних конспірологічних наративів слід мати на увазі, що зловмисна потаємна сила має бути:

з одного боку, досить абстрактною, щоб її можна було по-справжньому боятися,
з іншого боку, такою, щоб людина могла собі її уявити.

Рептилоїдів чи навіть сукупно «всіх англосаксів», які прагнуть загибелі Росії, можна собі якось уявити, навіть конкретизувати їх у вигляді окремих персоналій, але при цьому ці зловмисні групи у світі конспірології все одно залишатимуться досить загальними для того, щоб перемога над якимось з представників цих груп не могла вважатися остаточним викоріненням загрози.

У світі конспірології вороги можуть бути як потужними можновладцями, які ляльководять нижчими щаблями влади (що чудово відображається у конспірологічній концепції глибинної держави – deep state), так й упослідженими групами, які «насправді» мають владу й силу, про яку пересічні люди навіть не здогадуються. Прикладом такої групи в історичній перспективі є євреї, проти яких регулярно встановлювалися різноманітні дискримінаційні закони й правила. Однак саме їм ̶ як одній з найбільш дискримінованих груп ̶ конспірологи приписували можливості неабияк «по-справжньому» впливати на владу, політику, навіть на природні сили.

Серед консервативних кіл сучасного світу (до речі, як у західних країнах усталеної демократії, так і в Росії) прикладом такої групи може бути ЛГБТК+ спільнота, якій не лише консерватори, але й затяті конспірологи приписують велику владу і вплив на суспільство та державу.

Конспірологи також можуть вибудовувати образ «ворога серед своїх» або обрати когось дуже схожого на середньостатистичних представників їхньої групи. Тому якщо вороги для конспірологів можуть бути як серед вищих і нижчих щаблів соціальної, так і серед умовних «своїх», виходить, що вороги можуть критися скрізь. У ситуації, коли вороги ввижаються скрізь, важко підібрати якусь однозначно успішну стратегію протидії. У випадку упосліджених та дискримінованих груп корисним може бути висвітлення наслідків для них дискримінаційних практик.

Щодо конспірологічних наративів, які стосуються вищих щаблів соціальної ієрархії, то їм можна протидіяти і через пояснення, як функціонує державний апарат і як організоване суспільне життя в цілому. Тому слід доносити не лише прості ідеї про те, що ієрархії притаманні будь-якій людській спільноті, а й пояснювати процеси делегування повноважень у демократичному політичному режимі, процедури обрання на ті чи інші посади. Також можуть бути корисними пояснення та ілюстрації дії різних форм громадського контролю за діяльністю влади: приклади успішних закордонних практик, і висвітлення того, що для цього потрібно в Україні.

Деякі конспірологи виокремлюють і потаємні сили або якихось особливих персоналій, які нібито «насправді» діють з добрими намірами та своїми вчинками, навіть якщо вони видаються брутальними чи злочинними, несуть якусь користь. Щодо добрих потаємних сил – такими деякі конспірологи вважають якихось позаземних істот чи «вищі сили». До другої когорти часто відносять диктаторів чи лідерів культів, які для окремих представників конспірологічних кіл можуть бути «рятівниками» чи проповідниками насправді чогось хорошого. У цьому контексті корисним способом протидії конспірологічним наративам може бути розвінчання міфів про «благі наміри», які криються за жахливим діями тих чи інших диктаторів або лідерів культів.

Найголовніше, що треба запам’ятати

ворожі зловмисні сили є невід’ємною частиною конспірологічних наративів, тож розуміння того, як вони конструюються конспірологами, може допомогти у протидії їм;
деякі конспірологи мають своєрідну спеціалізацію, тобто займаються окремою групою, яку вважають найбільш шкідливою, приміром масонами чи рептилоїдами, при цьому самі групи ворогів у конспірологічних наративах можуть переплітатися чи навіть поєднуватися (класичний приклад – «жидомасони»);
у світі конспірології вороги, які з-за лаштунків ляльководять світом, можуть бути представниками різних соціальних груп – від найнижчих до найвищих щаблів соціальної ієрархії;
важливо наголосити, що для конспірологів потаємні вороги не завжди є представниками політичної чи економічної еліти, бо «ворожий елемент» може приховуватися навіть серед упосліджених і маргіналізованих груп, які, на думку конспірологів, насправді мають владу, однак вдало приховують її від широкого загалу;
для виправдання дій диктаторів, тиранів, лідерів тоталітарних культів конспірологи можуть використовувати дискурс про хороші, однак незрозумілі для широкого загалу, наміри тих, хто «ніби» на перший погляд здаються жахливими убивцями, але, мовляв, насправді вони діяли задля кращої, незрозумілої мети;