Перевірити інформацію на наявність теорії змови набагато складніше, ніж розвінчати звичайний фейк. Попри це, розглянувши різні приклади, можна виділити певні ознаки чи закономірності, які характеризують теорії змови (самі ж визначення «теорії змови», «конспірології» та інших понять дивіться у Словнику до цієї Теми – ред.). 

Конспірологи бачать у всьому зловмисні наміри та пробують зв’язувати розрізнені події і людей за допомогою фантазійних причинно-наслідкових зв’язків. У цьому контексті «фантазійні» добре описуються народним висловом «притягнуті за вуха». 

Розгляньмо, як це працює, на прикладі катастрофи лайнера «Титанік». Адже ті, кого не влаштовує версія про зіткнення корабля з айсбергом, вигадали декілька версій: 

  • обстріл корабля якимись прибульцями з дна океану, 
  • перевантаження корабля мандрівниками у часі, 
  • а також те, що сам «Титанік» не тонув взагалі, 
  • є ще й політична версія про змову, згідно з якою корабель потопили задля того, щоб фізично знищити противників створення Федерального резерву у США.

Звісно, версії про прибульців –  з океанського дна чи з іншого часу – видаються кумедними і відверто фантастичними, тому мають обмежене коло споживачів. Версія ж про політичні мотиви не містить фантастичного компоненту і можна припустити, що вона може мати ширше коло споживачів. В обох випадках ми маємо «притягнуті за вуха» пояснення, які, однак, різняться. 

Американський економіст Мюррей Ротбард запропонував підхід, за яким теорії змови можна поділити на поверхневі, які дивляться лише на те, кому та чи інша подія вигідна і на цьому будують свою теорію, натомість глибокі теорії, копають глибше у питання вигоди, збирають або конструюють різні види «доказів» і відтак вибудовують складні, часто дуже заплутані теорії. 

Теорії змови важко класифікувати, бо вони часто стосуються дуже різних подій, а як видно з прикладу катастрофи «Титаніка», конспірологічних пояснень може бути безліч. 

Часто всередині самих конспірологічних конструктів конспірологи вибудовують своєрідну логіку, яка не завжди є стрункою чи ідеальною. Однак деконструкція у цьому випадку «зсередини» може завести в глухий кут, а в найгіршому випадку навіть потішити самих конспірологів. Адже тих, хто вірить в НЛО (до того ж у такі, що спроможні стріляти лазерами з дна океану) чи у мандри в часі, переконувати в тому, що ці «феномени» непричетні до загибелі «Титаніка», може бути марною справою.  

Методологія конcпірацизму: за допомогою яких інструментів вигадують теорії змови? 

Методологія конспірацизму, тобто те, яким чином конспірологи вибудовують свій конструкт, легше піддається деконструкції. 

Оскільки основоположним принципом конспірології є пошук і конструювання інколи дуже складних зв’язків між розрізненими явищами, то таку доказову базу можна послідовно розкладати на компоненти і за допомогою фактчекінгу вказувати на те, що, приміром, ті, хто був на борту «Титаніка», не були проти Федерального резерву, а дехто, кому приписують загибель на ньому, залишився живим, бо… не був на тому рейсі взагалі. 

Інколи конспірологічні конструкти тримаються на нумерологічних чи мовних екзерсизах (вправах – ред.) самих конспірологів: над числами, датами, окремими словами або цілими текстами здійснюються різні маніпуляції, результати яких використовуються на користь теорій змови. У таких випадках не завжди можна переконати людину, яка повірила в конспірологію, в тому, що нумерологія не може бути доказом існування змови якоїсь зловмисної групи осіб проти, скажімо, фінансової системи США, разом з тим можна посіяти сумніви, якщо показати, що такий самий псевдонауковий алгоритм може дати зовсім інші результати.  

Важливим елементом теорій змови є віра у зловісну приховану силу, яка «насправді» стоїть за певними подіями. Конспірологи відкидають офіційні версії подій, бо вважають, що вони спрямовані саме на приховування справжніх винуватців подій, а ті, хто просувають офіційні версії, сприймаються майже як співучасники. Саме тому популярним у конспірологічних колах є погляд на вчених як на тих, хто у кращому випадку самі не знають правди, а в найгіршому – діють разом і в інтересах зловмисників. Яскравим прикладом є ставлення різних конспірологів, у тому числі й прибічників теорії пласкої землі, до Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA), співробітники якої нібито причетні до багатьох теорій змови, найвідомішої з яких є «місячна змова». 

У випадках подібних грандіозних змов, до яких за визначенням мають бути причетні тисячі людей, деконструювання зловмисного наміру має йти пліч-о-пліч із наданням переконливих фактів, поясненням базових речей з фізики, географії, астрономії. Втім, у цьому випадку також треба бути готовими до того, що люди, які схильні сприймати увесь космос крізь призму конспірології, вважатимуть контраргументи до своїх поглядів як навмисне «приховування правди». 

Отже, щоб підсумувати, можемо виділити ключові компоненти теорій змови:

  • наявність таємного і зловісного плану;
  • утаємничена група, що заради своїх інтересів працює над утіленням зловісного плану в життя;
  • припущення, що ніяких випадковостей не буває, що все у світі здійснюється з якихось мотивів чи в чиїхось інтересах;
  • припущення, що все у світі пов’язано між собою, в тому числі й через складні причинно-наслідкові зв’язки, що їх не видно на перший погляд чи неозброєним оком і які, на думку конспірологів, слід знайти та викрити;
  • наявність жертв змови;
  • прагнення таємної групи чи окремого зловмисника до якомога більшої влади і впливу. 

Найголовніше, що треба запам’ятати:

  • теорії змови бувають дуже різні як за предметом, так і за розмахом фантазій, за допомогою яких розрізнені факти ліпляться у подекуди дуже складні конструкції; 
  • деконструювати логіку теорій змови в межах самих цих теорій може бути марною справою, адже вона по-своєму струнка чи принципово побудована на антинаукових засадах, тобто не піддається спростуванню взагалі; 
  • методології, за допомогою яких конспірологи конструюють свої теорії, можна спробувати деконструювати, зокрема за допомогою демонстрації того, що ті ж самі антинаукові інструменти можуть дати зовсім протилежні результати; 
  • протидіяти конспірацизму як специфічному світогляду можна лише в довготривалій перспективі, за допомогою просвітницьких заходів і виховання здорового скептицизму, що ґрунтується на навичках коректної роботи з інформацією. 

Література та корисні джерела

Словник 

Конспірологія –  оманливий термін, оскільки попри компонент «-логія» не має нічого спільного з науковою галуззю (як, приміром, соціологія чи філологія), натомість вживається на позначення теорій змов, їх продукування та поширення. 

Конспірацизм – світогляд, який ґрунтується на відкиданні випадковостей та запереченні офіційних версій тих чи інших подій (природних катастроф, терористичних актів, вбивств відомих людей тощо), в якому ключовим є фантазійне конструювання закономірностей між розрізненими подіями, окремими людьми чи групами людей, а основна увага приділяється пошуку винуватців у бідах людства та обґрунтуванні їхніх зловмисних мотивів. 

Методологія конспірацизму – сукупність антинаукових прийомів і методів, за допомогою яких конспірологи намагаються конструювати нібито причинно-наслідкові зв’язки між розрізненими явищами; яскравими прикладами таких методів є нумерологія в різних її варіаціях (маніпуляції над цифрами, даними, числовими показниками) та антилінгвістика, яка здебільшого проявляється у спробах витлумачити етимологію слів в руслі примітивних уявлень про мову та походження слів.  

Теорії змови (на відміну від реальних заколотів чи змов) –  це припущення про існування зловісних і шкідливих планів, які виношують потаємні заколотники з метою завдання якомога-більшої шкоди або якійсь окремій групі населення (приміром, за расовою чи етнічною ознакою), або взагалі всьому людству. 

Тест