Ніколи ще в людства не було такого доступу до інформації, можливостей створювати інформацію та поширювати її серед великої кількості людей миттєво. Нікому вже не треба пояснювати, що такі можливості принесли як безліч бонусів, так і чимало загроз. Маємо як книжки та дослідження про небезпеку, яку несуть соціальні медіа суспільствам, чимало звітів і розслідувань про те, як соціальні медіа впливають на хід виборів у різних країнах світу, як впливали на Brexit, і навіть сприяли геноциду окремих націй. Ми знаємо, що ворожі інформаційні операції в інтернеті проводить не тільки Росія, але і ряд інших країн, просуваючи свої наративи. 

Недостовірна інформація поширюється не тільки у соціальних мережах. Так само небезпечною, наприклад, є і Вікіпедія, де про одну і ту саму подію можуть розказувати  по-різному, відповідно від мови сторінки, країни походження тих, хто цю сторінку редагує. Окремих досліджень вартий вплив, який здійснюють на наше життя різноманітні месенджери, які за популярністю вже обігнали традиційні медіа, і як вони використовуються іноземними акторами. Але і самі традиційні медіа теж періодично стають джерелами поширення недостовірної інформації в інтернеті, а медіа, підконтрольні авторитарним режимам, насправді використовуються як рупори дезінформації і фейків. 

Про яку шкоду ми говоримо? Фейків варто остерігатися, а в арсеналі як медійника, так і інших користувачів інтернету мають бути інструменти для верифікації інформації, оскільки:

  • недостовірна інформація призводить до помилкових рішень, неправильної оцінки ситуації;
  • недостовірна інформація впливає на закріплення негативних стереотипів, збільшує поляризацію у суспільстві;
  • цілеспрямоване поширення брехні іншими країнами використовується як зброя, яка має на меті вплинути на суспільну думку, виправдати ту чи іншу дію, виправдовує і збройну агресію, і окупацію територій, і ведення війни;
  • фейки призводять до втрати довіри до всіх: до офіційних джерел, до медіа, до лідерів думок, до друзів і членів родини;
  • більше того, фейки наносять безпосередню фізичну шкоду людині – підвищується тиск, погіршується самопочуття, можуть з’явитися панічні атаки, через недостовірну інформацію людина може зробити вчинок, який загрожуватиме її життю та здоров’ю.

Ми не очистимо повністю свій інформаційний простір від фейків, і дуже складно нейтралізувати дію дезінформації. Отже, варто знати, яким чином перевіряти сумнівну інформацію, щоб розуміти, чи варто їй довіряти.

Для початку ми маємо визначити, про яку саме брехню йде мова, розуміти причини її виникнення та мету. Класифікацій фейкової та недостовірної інформації існує вже чимало. Одна із «класичних» створена співзасновницею британської організації з боротьби із дезінформацією First Draft Клер Вордл. В першу чергу вона пояснює, що у сьогоднішньому інформаційному безладі варто розрізняти дезінформацію, мізінформацію та правдиву інформацію, яка поширюється із злим умислом.

Дезінформація (disinformation) — контент, який навмисно неправдивий і поширюється для того, щоб нанести шкоду (щоб заробити грошей, щоб мати політичний вплив всередині країни чи ззовні, щоб створити якусь проблему, тощо).

Мізінформація (misinformation) — поширення фейкового контенту без злого умислу, тільки тому, що це відповідає поглядам того, хто це поширює.

Поширення ж правдивої інформації із злим умислом (malinformation) також має своє місце в інформаційному безладі, і може використовуватись різними акторами з певною метою, для знищення репутації конкурентів зокрема. 

Розуміючи ці три основні види недостовірної інформації в інтернеті,  можна розглянути ще детальнішу типологію дезінформації та мізінформації, яку пропонує Клер Вордл:   

  • Сатира або пародія — можуть використовуватися для того, щоб обходити професійних фактчекерів та поширювати конспірології, стереотипи, певні наративи. Люди можуть не сприймати їх серйозно (наприклад,  меми), але велике охоплення певних цитат, картинок із підписами можуть мати серйозніший вплив за пропагандистську статтю на новинному сайті. Так, меми дуже сильно використовуються російською пропагандою під час війни, щоби поширювати певні меседжі.
  • Фейкові зв’язки або клікбейт — гучні сенсаційні заголовки, які ніяк не пов’язані із текстом статті, текстом допису тощо. Часом медіа вдаються до такого прийому, щоб швидше привернути увагу, але ще частіше цей спосіб використовується для обману, тому що більшість користувачів інтернету не читають далі заголовків. Тому дуже легко засунути брехню в заголовок, знаючи, що перевіряти, чи це справді  так, буде меншість.
  • Контент, який вводить в оману — використання реальної статистики, цитат, даних таким чином, щоби була поширена зовсім інша думка, потрібний наратив про якусь подію чи про якусь особу. Такий вид брехні неможливо спростувати за допомогою якихось інструментів, штучного інтелекту, тому що тільки людина розумітиме, про що саме промовчав автор для створення хибного враження. 
  • Неправдивий контекст — коли реальну фотографію/відео поширюють із неправдивим контекстом, як візуалізацію зовсім іншої події. Так, наприклад, під час війни Росії проти України російські канали поширювали фото вибухів в Ірані, розказуючи, що насправді це фото влучань по «складах боєприпасів» у Тернополі.
  • Контент під фальшивим авторством або контент-самозванець — коли фейки поширюють від імені відомих медіа чи журналістів, лідерів думок, які самі про це нічого не знають. Авторитетність використовується для більшої переконливості. Так, в інтернеті масово поширювались «скріншоти» статей журналіста і військовослужбовця Павла Казаріна, «скріншоти» матеріалів відомих українських та зарубіжних медіа, які насправді ніколи не були опубліковані. Під відомими лого міжнародних організацій також можуть поширюватися фейки.  
  • Маніпуляційний контент — коли правдиву інформацію, реальну фотографію, відео підробляють/обрізають навмисно і поширюють з метою обману, поширення дезінформаційних наративів. Це ті самі відфотошоплені фейки про президента Володимира Зеленського, про українських військових, та інші. 
  • Підроблений контент — 100% фейк, тобто за цією публікацією немає нічого справжнього і реального: ця подія/цитата/фотографія були повністю вигадані і не мають нічого спільного з реальністю. Наприклад, російські медіа дуже «люблять» вигадувати різноманітні закони і накази ЗСУ, яких насправді ніколи не існувало.    

Практичні поради

Фактчекери ж підходять до розрізнення фейків в інтернеті більш практично, відштовхуючись від того, як слід спростовувати цей чи інший вид фейку. Так, окремо визначають  фото- і відеофейки,  у центрі  яких — візуальний контент для конструювання достовірності неправди, маніпуляції — коли реальні цитати, статті в інших виданнях, інтерв’ю відомих осіб використовуються в іншому ракурсі, в іншому контексті, або без контексту взагалі. Сюди ж можна віднести і клікбейт, конспірології — коли неправда поширюється у форматі вигаданої теорії. І, звісно, фейки, які від початку до кінця були вигаданими з нуля. 

Найважливіше, що треба запам’ятати

Класифікацій існує безліч, втім, якщо підсумувати, то ми можемо розрізняти шкідливу неправду в інтернеті таким  чином:

  • навмисно чи ненавмисно вона була поширена;
  • хто її поширив, хто стоїть за її поширенням;
  • яка мета поширення цієї неправди;
  • який тип контенту використовувався для створення неправди — на основі реальної події чи повністю видуманої;
  • який вид інформації використовувався для створення неправди — фото, відео чи текстова інформація. 

Розуміючи, з яким ворогом ми воюємо, можемо вибрати відповідну зброю. Отже, переходимо до наступної частини цієї теми — як визначати, перед нами фейк чи ні. 

Література та корисні джерела

Тест