Під час попередніх занять ми вже з’ясували, чого хочуть великі технологічні платформи, що володіють соціальними онлайн-сервісами: заробляти більше грошей, панувати на ринку й розбудовувати свій бізнес. При цьому їхня економічна модель стоїть на двох китах: персональних даних користувачів, які використовуються для продажу націленої реклами, і алгоритмах із використанням штучного інтелекту, які організовують і модерують контент, аби соцмережа не перетворювалась на хаос і смітник. 

А ось чого хочуть (і вимагають) від компаній-власників соцмереж: 

  • Франція вимагає від Meta вільнішого доступу для сторонніх рекламних компаній; 
  • Євросоюз наказує Meta дозволити європейським користувачам відмовлятись від перегляду таргетованих оголошень;
  • Велика Британія штрафує TikTok за використання персональних даних дітей без згоди батьків і наполягає, щоб Meta і Twitter ділились даними про втручання у Brexit;
  • Німеччина штрафує Telegram за те, що компанія обмежує можливості зворотного зв’язку для користувачів;
  • В’єтнам дозволяє Meta тримати сервери з даними в’єтнамців лише на території країни;
  • Росія вимагає від Twitter і Meta зняти блокування акаунтів пропагандистських медіа і державних органів, штучно сповільнюючи її трафік, а ще штрафує WhatsApp за «не видалений контент»;
  • Індія змушує Telegram через суд розкривати персональні дані підозрюваних у піратстві, наказує Twitter видаляти певні дописи й блокувати акаунти;
  • Австралія розглядає можливість зобов’язати соцмережі розкривати дані анонімів і тролів, а також хоче, аби Meta платила медіа за їхні новини, поширені в соцмережах компанії;
  • Сполучені Штати Америки закидають Facebook і Google монополізацію ринку і змову, й має намір подрібнити ці компанії. 

Подібних новин можна знайти сотні — здається, кожна більш-менш значуща у світі держава чогось вимагає від соцмереж. Це не значить, що всі ці вимоги виконуються — технологічні гіганти мають достатньо інструментів і ресурсів, аби відстоювати свої інтереси. Втім кожна велика соцмережа завжди перебуває під тиском багатьох урядів і міжнародних організацій, які часто вимагають протилежних речей: одні — унеможливити цензуру і забезпечити приватність, інші — цензурувати контент і ділитися  персональними даними з силовими відомствами.

Враховувати всі ці часто взаємовиключні запити, знаходити компроміси і оборонні тактики — вкрай непросте завдання для власників соцмереж. Це одна з головних причин їхньої неспроможності розробити єдину ефективну політику протидії дезінформації: хоча на позір усі користувачі «глобальної» соцмережі рівні, для різних країн діють різні правила і обмеження. 

Дві найбільші неприємності, які загрожують компаніям-власникам соцмереж із боку урядів — блокування доступу на території країни і заборона вести бізнес, себто продавати рекламу на її ринку. Коли, наприклад, Таджикистан періодично блокує YouTube, компанії, річний дохід якої в чотири рази перевищує ВВП далекої азійської країни, це байдуже. Натомість втратити Францію, Німеччину чи Бразилію жоден техногігант не готовий — це важливі ринки. А як щодо Росії?

Глобальні соцмережі в Росії після 24 лютого 2022 року: імпортозаміщення

Хоча в Росії традиційно популярні локальні соцмережі VK і «Одноклассники», за підсумками 2021 року у п’ятірці найпопулярніших соціальних платформ були також YouTube (перше місце), Instagram (третє) і Facebook (четверте). Meta, наприклад, заробляла в Росії два мільярди доларів на рік, Google (в тому числі YouTube) — понад два мільярди; не ключовий, але вагомий ринок. 

Коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, добрим тоном для міжнародних компаній стало йти з російського ринку. Техгіганти цього не зробили,  а деякі, можливо, просто не встигли. 4 березня регулятор інфопростору — «Роскомнагляд» — заблокував Twitter, Facebook і Instagram у відповідь на обмеження сторінок пропагандистських кремлівських медіа, а також на вимогу прокуратури, яка закидала соцмережам «пропаганду тероризму» й «розпалювання ненависті та ворожнечі із загрозою застосування насильства». Meta визнали «екстремістською організацією», бізнес в Instagram прирівняли до фінансування тероризму. 

YouTube не постраждав і станом на травень 2023 рік досі не заблокований. Натомість ще у березні 2022-го був заблокований агрегатор Google News — за «поширення фейків» (так у Росії називають, власне, правдиві новини). Згодом російській філії Google заборонили продавати рекламу, заарештували банківські рахунки, оштрафували на 375 мільйонів доларів за «поширення забороненої інформації», і до кінця весни компанія припинила працювати в Росії, залишивши мешканцям країни доступ до своїх безкоштовних сервісів. TikTok не блокували, але компанія, побачивши долю конкурентів, сама заблокувала для російських користувачів можливість завантаження нових відео (таким чином росіяни не могли порушувати нові закони про «фейки»). Щоправда, обмеження невдале — його легко обходять. 

Росія у своїх найкращих традиціях намагалась замінити міжнародні соцмережі «вітчизняними аналогами», контрольованими Кремлем: FB Messenger — оновленим VK Messenger, YouTube — малопопулярним RuTube, Instagram — «Россграмом», TikTok — Yappy. Всі ці сервіси спіткав провал: росіяни й далі користуються глобальними соцмережами за допомогою VPN. 

Національні або локальні аналоги великих соцмереж — це взагалі безперспективна затія: більшість спроб в історії зазнала фіаско, зокрема й в Україні. Спрацювало це лише в Китаї, де влада створила ізольований інтернет, відокремлений від глобальної мережі «великим китайським фаєрволом» (це гра слів: firewall — термін на позначення захисту від проникнення в інтернеті, але з натяком на Велику китайську стіну). Глобальні соцмережі тут заблоковані, й навіть VPN використовувати майже неможливо, тож китайці користуються замінниками — WeChat, Weibo, RenRen, Douyin (оригінальною версією TikTok) та іншими. Свій (дез)інформаційний простір китайська влада контролює повністю. Більшість громадян держави ніколи не стикалася з «вільним» інтернетом і, можливо, навіть не усвідомлює, що не має доступу до всесвітньої мережі. 

І все ж для влади навіть тоталітарних держав блокування — небажаний крок, якого вона намагається уникнути. Для цього є кілька причин: 

1. Заблокувати щось в інтернеті нелегко, якщо система не побудована, як у Китаї, з розрахунком на вимкнення будь-чого однією кнопкою. Потрібен великий ресурс, аби впровадити заборону, й зазвичай доводиться блокувати не вибірково, а все й одразу — як, наприклад, в Україні у 2022 заблокували всю доменну зону .ru включно з ні в чому не винним pogoda.ru. Обмежити доступ до окремої сторінки в соцмережі без співпраці з адміністрацією платформи практично нереально. 

2. Інформація знаходить обхідні шляхи до аудиторії, а заборона привертає увагу. Уявіть, як цікаво росіянам, за які такі «фейки про армію» заблокували їхні улюблені соцмережі. 

3. Заборона популярних сервісів спричиняє незадоволення в суспільстві, яке важко загасити пропагандою. 

4. Соцмережі потрібні самим урядам, аби (дез)інформувати своїх громадян і контролювати їхні комунікації. Робити це за допомогою Facebook або YouTube, де вже зібралась величезна аудиторія і є інструменти націленої реклами, зручніше, ніж намагатися створити щось своє. Цитуючи медіадослідника Шиву Вайдхьянатана, «якщо ви керуєте авторитарним урядом, ви любите фейсбук. Фейсбук — це ключ до того, щоби тримати людей розрізненими, розгубленими та наляканими».

5. «Знайоме зло» видається кращим за невідомість. Віртуальні спільноти, вигнані з платформи, можуть трансформуватись у непередбачуваний спосіб і створювати нові загрози для режиму. 

«Вісь зла» використовує глобальні соцмережі у своїх інтересах. Пам’ятаймо, що «ольгінські тролі» та інші системні російські технології поширення дезінформації, пропаганди й координованої неавтентичної поведінки були розроблені не для «Одноклассников», а в першу чергу для Facebook і Twitter — соцмереж, де точилися політичні дискусії між лідерами думок. Власне, головні поширювачі дезінформації — Росія, Китай, Іран, режим Асада і тому подібні, — інтенсивно працюють на глобальних соціальних платформах, хай вони й заблоковані в їхніх країнах. Просто фокус дезінформації зміщується на «ворожий» Захід, а також на Глобальний Південь — країни Південної Америки, Африки й Азії. 

Зараз Глобальний Південь — найродючіше поле для дезінформації. Пропагандисти з тоталітарних держав пропонують суспільствам і політичним елітам Африки, Азії й Південної Америки те, що завжди спрацьовує: образ спільного зовнішнього ворога, зажерливого «неоколоніального» Заходу, проти якого слід об’єднатись і зруйнувати однополярний світ. Тут спрацьовують інструменти впливу, яким Європа й Північна Америка вже навчились протидіяти: тролі, мережі ботів, найпримітивніші фейки штибу «фотошоп». Як свідчить дослідження, в інфопросторі Глобального Півдня Росії вдається нав’язати свої наративи про війну в Україні, які, до речі, підтримує Китай.

Поки що техногіганти приділяють проблемі дезінформації, яка поширюється на їхніх платформах для аудиторій Глобального Півдня, порівняно мало уваги. Можливо, це зміниться: успіхи «Вісі зла» у цій царині починають дедалі більше непокоїти владу Сполучених Штатів Америки, як і швидке зростання TikTok. Остання, до речі, чинить відчайдушний спротив атакам США, запевняючи, що не має зв’язків із Китаєм. 

Думка уряду США цікавить техплатформи найбільше — й не дивно, адже вони майже всі зареєстровані в цій країні, тут живуть їхні засновники й саме Сполучені Штати є їхнім найважливішим ринком. Тут соцмережі — невід’ємна частина політичного процесу, й поступово вони самі стають його впливовими гравцями. Ми вже говорили про Дональда Трампа і його деплатформінг (тобто блокування з політичних мотивів). Це не єдине обмеження, запроваджене в соцмережах для захисту результатів президентських виборів у США 2020 року. Наприклад, у Facebook на пів року заборонили показувати користувачам зі США політичну рекламу, а у дні інавгурації Джо Байдена заблокували можливість створювати масові події в районі Капітолію. А YouTube видаляв відео, в яких ішлося про фальсифікацію виборів. 

Позиція техплатформ викликала в Америці (та й в усьому світі) бурхливі дебати. Чи не завелика це небезпека, коли адміністрація соцмереж закриває рота популярному політику або забороняє певні політичні погляди? Адже мільйони трампістів не погоджуються з тим, що заяви Трампа — дезінформація. А що, як наступного разу Марк Цукерберґ вирішить заборонити писати про політику всім республіканцям? Чи, власне, приборкання Трампа — одноразова акція, чи це початок докорінних змін наших уявлень про цензуру, свободу слова й роль соцмереж у політичному процесі? На словах техгіганти, звісно, запевняють, що їхнє втручання в комунікацію, пов’язану з політикою і виборами — завжди лише на благо людей.  

Втім благо буває різним. Навесні 2023 року Twitter заблокував низку публікацій й акаунтів, що стосувалися виборів у Туреччині, нібито для профілактики маніпуляцій. Платформу вмить звинуватили в цензурі в інтересах президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердоґана, який хотів завадити своїм опонентам вільно висловлюватись у мережі. Компанія згодом пояснила свої дії «судовим процесом» і прагненням, «аби Twitter залишався доступним людям Туреччини». У подібний спосіб свої поступки авторитарним режимам і диктаторам не раз пояснювала й Meta. Показово, що Ілон Маск, який очолював у цей час Twitter, прийняв рішення про цензуру «на благо», хоча прийшов у компанію із обіцянками скасувати цензуру й гарантувати свободу слова. І це не єдиний випадок — у січні Twitter заблокував для Індії посилання на документальний фільм Бі-бі-сі, що викриває темне минуле прем’єра цієї держави. Чи є доступ мільйонів людей до соціальної платформи настільки великою цінністю, що заради неї варто поступатися демократичними ідеалами — питання риторичне. Опитування Pew Research Center свідчить, що в більшості країн соціальні медіа радше сприяють демократії (але в США — найбільше). 

Крім політичного тиску і впливу, є здорова потреба в регулюванні соціальних мереж і як рекламних, і як інформаційних платформ. На це потрібен був час, але взаємини соціальних мереж і держав або міждержавних союзів поступово кодифікують у закони. У жовтні 2022 року Європарламент і Рада Європейського Союзу ухвалила закон про цифрові сервіси (The Digital Services Act), який впроваджує нові правила і обмеження для соціальних онлайн-платформ — у тому числі й у сфері боротьби з дезінформацією. Оскільки Україна має намір стати членом ЄС, її законодавство повинне бути гармонізоване з європейським. «Закон про медіа», який набув чинності 31 березня 2023 року, частково досягнув цієї мети, хоча водночас в українському парламенті з’являлися радикальні ініціативи — наприклад, запровадити кримінальну відповідальність за використання анонімних акаунтів у соцмережах (на щастя, ідея не пройшла). Жорсткого регулювання соцмереж в Україні — принаймні, поки що, — не запроваджують, хоча в умовах воєнного стану лунали й такі пропозиції (наприклад, заборонити разом із російськими соцмережами й небезпечний та непрозорий Telegram). Цікавою новацією стала можливість реєструвати сторінку в соціальній мережі як медіа. Як саме державний регулятор — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення — буде контролювати такі медіа й взаємодіяти з техплатформами, аби застосувати у разі потреби законні санкції, поки що передбачити важко. Досі українська влада ще не намагалась диктувати техгігантам свої умови. 

Практичні поради

  • Якщо бачите у соцмережі повідомлення, яке привертає вашу увагу провокаційним заголовком, просуванням викличних, суперечливих ідей, і взагалі виглядає як пропаганда або дезінформація, — зверніть увагу на країну, в якій зареєстрована сторінка. Наприклад, у Facebook на вкладці «прозорість сторінки» можна побачити, в якій країні мешкають адміністратори:

Звісно, цю інформацію можуть спробувати приховати, але це вдається не завжди. 

  • (Ця порада пасує для кожного розділу). Старайтесь не користуватись соціальними сервісами, компанії-власники яких зареєстровані в країнах із авторитарними або тоталітарними режимами, або є громадянами цих країн. Тут ви в будь-який момент можете стати мішенню для пропаганди та дезінформації, або ж ваші права будуть порушені з політичних мотивів. 
  • Якщо матимете вільний час, можете пограти у гру: покрутіть глобус, знайдіть не дуже знайому вам не європейську і не північноамериканську країну. Пошукайте популярні суспільно-політичні блоги або сторінки видань із цієї країни, й почитайте, що вони пишуть (можна скористатись ґуґл-перекладачем). Це дуже пізнавально, розширює інформаційні горизонти й нагадує, що у світі є люди з зовсім іншим порядком денним. 

Що треба запам’ятати

  • На техплатформи постійно тиснуть із різних боків, вимагаючи взаємовиключних речей. Часом техплатформи поступаються. 
  • Уряди можуть блокувати соцмережі у своїх країнах, але для них це небажано. 
  • Просувати «національні» соцмережі замість глобальних — безглузда затія (якщо ви не Китай).
  • Глобальний Південь — це частина світу, де російська і китайська дезінформація в соцмережах працює інтенсивно й без жодних обмежень. 
  • Уряди можуть регулювати соцмережі, але краще, коли це роблять за законом, а не за принципом політичної доцільності. 

Словник

Деплатформінг (англ. deplatforming) — коли людину й організацію вилучають із платформи без права повернення не за конкретне порушення правил, а з принципових міркувань, зокрема політичних.  У YouTube також буває демонетизація (demonetizing) — коли відео, яке адміністрація вважає шкідливим, позбавляють можливості заробляти гроші на рекламі. 

Великий китайський фаєрвол — система технічних обмежень, яка не дозволяє користувачам у Китаї виходити за межі жорстко регульованого національного інтернету. Доступ до деяких сервісів — наприклад, Google, — можливий через шлюзи, які фільтрують небажані запити.

The Digital Services Act — закон, який регулює роботу цифрових сервісів, у тому числі соціальних платформ, на території Європейського Союзу.  

Література і корисні джерела

Тест