Медіаландшафт у сучасному світі

Здавалося б, у наш час бути в курсі новин і отримувати інформацію дуже просто, адже способів для цього більше, ніж будь-коли в історії. Та разом з доступністю зросли небезпеки й з’явилися складнощі, зокрема — дуже легко заблукати серед безлічі каналів і розпізнати справді якісну інформацію. У таких умовах важливо розуміти, як працюють сучасні медіа (або ж, як їх називали раніше, засоби масової інформації). В епоху соцмереж вони, хоч і втратили провідну роль як джерела новин, досі залишаються фільтром у формуванні інформаційної картини світу та джерелом інформації про політику, суспільство, культуру та інші сфери життя. 

Цей розділ курсу має на меті допомогти краще орієнтуватися в тому, що таке журналістика, які медіа існують і як розпізнати ті, що є якісними та потенційно вартими довіри. Тут свідомо вжите слово потенційно, бо цілковито впевненим у якомусь медіа бути не можна, і будь-яку інформацію треба оцінювати критично, незалежно від авторитету її поширювача. Про те, що таке медіаландшафт, які медіа існують і про які їхні особливості треба знати звичайному користувачеві — йтиметься далі.

Що таке медіа та медіаландшафт

До кінця 20 століття під терміном «медіа» (або «засоби масової інформації») розуміли газети, радіо та телевізійне мовлення. Саме за їхньою допомогою люди дізнавалися поточні новини та формували для себе певну картинку реальності. З розповсюдженням інтернету кількість засобів або каналів, через які можна поширювати інформацію на велику аудиторію, сильно зросла.

До початку 2000-х років у світі панувала так звана перша версія інтернету (Web 1.0), коли більшість користувачів залишалася споживачами інформації, а створення контенту було прерогативою незначної кількості людей та організацій. У цей час активно розвивались інтернет-сайти/новинні онлайн-медіа, а отже, провідну роль у поширенні інформації на широке коло людей все ще відігравали редактори й журналісти.

Згодом, із появою соціальних мереж, розпочинається так звана друга ера інтернету (Web 2.0), коли журналісти та редакції втрачають виняткові технологічні можливості для поширення інформації.  Засоби масової інформації заміщуються самими інтернет-користувачами. Адже будь-хто, в кого є фотокамера чи смартфон, а також профіль (сторінка) у соцмережах, отримує  змогу поширювати інформацію для інших, а хтось навіть залучає аудиторію більшу, ніж у традиційного медіа. Таким чином, поряд із традиційними та онлайн-медіа, в яких працюють професійні редактори та журналісти, з’являються творці контенту/блогери/інфлуенсери, яких сьогодні можна вважати дуже суттєвою частиною медіаландшафту.

Медіаландшафт — це інформаційне середовище, в якому люди отримують інформацію, новини та розваги.

Це середовище може включати різні типи медіа:

• доінтернетні засоби, як-от книги, газети, журнали, телебачення, радіо;
• онлайн-медіа, блоги, соцмережі;
• сервіси для обміну повідомленнями на зразок Viber, Telegram, Whatsapp.

Типи медіа

Усі ці медіа мають суттєві відмінності, й у професійній журналістській літературі їх класифікують за найрізноманітнішими критеріями. Знання типів медіа допоможе краще розуміти їхнє спрямування: для якої аудиторії вони працюють, у якому форматі, під яким кутом зору і т.ін. Так звичайному користувачу буде легше орієнтуватися, де і яку новинну інформацію можна отримати.

Отже, медіа класифікують за різними критеріями, найчастіше такими:

Традиційні та нові медіа

Під традиційними медіа зазвичай розуміють газети, телеканали та радіостанції, однак ми радимо включати до цього переліку й новинні інтернет-портали (онлайнові медіа). Якщо узагальнити, то традиційними є ті медіа, що займаються журналістикою в класичному розумінні. Йдеться про професійну діяльність зі збору, перевірки, аналізу та подачі інформації про актуальні події та явища з метою інформувати суспільство, формувати громадську думку та контролювати владу.

Журналісти формують редакції, від яких можна і варто очікувати професійного підходу до роботи з дотриманням законодавчих вимог, журналістських стандартів та етичних норм. Цього, однак, не скажеш про популярні блоги певних людей в соцмережах або анонімні телеграм-канали. Інформація, що поширюється в таких джерелах, може в кращому разі лише відображати приватну думку окремої людини (автора блогу, блогера),  а в гіршому — свідомо використовуватись для маніпуляцій. Звісно, не можна гарантувати, що традиційні журналістські редакції не помиляються, не маніпулюють, не поширюють неправдиву інформацію. Однак на них розповсюджуються законодавчі та професійні норми, які вимагають належного виконання професійних обов’язків.

Технічно класичні журналістські редакції також присутні в соціальних мережах, можуть створювати власні канали у YouTube чи Telegram, щоб просувати власні інформаційні матеріали та мати зв’язок з аудиторією, проте їх завжди вирізняє професійний підхід до роботи з інформацією.

Державні, суспільні та приватні медіа

У демократичних країнах, в тому числі в Україні, існують три основні типи медіа за формою власності: державні, суспільні та приватні.

Державні медіа фінансуються з державного бюджету та цілком контролюються урядом. Метою таких медіа є інформування про діяльність органів влади. Скажімо, газету «Урядовий кур’єр» заснував Кабінет міністрів України, і вона є офіційним виданням органів центральної виконавчої влади. Іншими словами, завданням цього медіа є інформування про діяльність уряду та публікація повних текстів законів України, постанов уряду, указів президента та інших нормативно-правових актів тощо.

Натомість суспільні медіа (які інколи помилково плутають із державними) є, або принаймні задумувались, як незалежні від держави й приватного бізнесу. Традиційно вони створювались як теле- і радіомовники, хоча сьогодні працюють у різних інтернет-форматах. Ключовою особливістю суспільних медіа є те, що вони функціонують в інтересах усіх суспільних груп і не мають на меті отримання прибутку чи підтримку авторитету влади або політиків. Фінансування можуть отримувати з різних, проте прозорих, джерел (як-то абонентська плата, урядові дотації, продаж послуг тощо), визначених законодавчо.

Суспільні медіа діють на всіх континентах, проте тривалу традицію та особливий вплив на суспільства здобули саме в європейських країнах.

У багатьох країнах європейського континенту суспільні медіа функціонують за рахунок державного бюджету та/або ліцензійного збору — платні, яка стягується з кожної сім’ї (домогосподарства), де є телевізор. Про важливість суспільного мовлення і цінність його для суспільства свідчить ситуація, що трапилась у Швейцарії. 2018 року, внаслідок активної кампанії праворадикальних партій, на референдум винесли питання про доцільність сплати обов’язкової абонентської плати на суспільне мовлення. У результаті 71% швейцарців висловились за її збереження. Таким чином підтвердили важливу ідею суспільного: незалежно від політичної ситуації, громадяни повинні мати доступ до перевіреної та незалежної інформації.

Для України суспільні медіа є доволі новим явищем, адже Національна суспільна телерадіокомпанія України була створена лише у 2017 році. До цього в Україні працювало державне телебачення (УТ-1, згодом «Перший національний»), і створення повноцінного суспільного мовника відбувалось шляхом реформування колишніх державних телерадіокомпаній. Умови функціонування суспільних медіа визначені відповідним законом, зокрема, ним встановлено мінімальний рівень фінансування — 0,2 відсотка видатків загального фонду Державного бюджету України за попередній рік. Суспільне також декларує свою незалежність, що можлива завдяки редакційній політиці (прийнятим самими журналістами нормам і принципам роботи) та незалежним керівним органам — правлінню та наглядовій раді.

Приватні медіа належать бізнесменам або компаніям і фінансуються за рахунок прибутку. Загалом вважається, що вони можуть забезпечити більшу незалежність у порівнянні з державними. Однак в Україні (та і не лише) варто пам’ятати, що приватні медіа можуть контролюватися й великими бізнесменами (яких називають олігархами) або політичними діячами, що може впливати на їхню редакційну політику. До прикладу, більшість великих українських телеканалів, таких як «1+1», «Інтер», «Еспресо» та інші є приватними. 

Загальнонаціональні та місцеві медіа

Крім цього, медіа поділяють на центральні або загальнонаціональні (ті, що, приміром, працюють зі столиці на всю країну, як-от 1+1) і регіональні або локальні (ті, що охоплюють кілька областей, область, окреме місто, містечко, громаду, село тощо). Наприклад, загальноукраїнське суспільно-політичне медіа повідомлятиме насамперед про події, що стосуються всієї країни, як-от прийняття Державного бюджету України на рік, тимчасом локальне/регіональне медіа публікуватиме матеріали, що мають вплив на життя певного регіону або міста.

Яким є український медіаландшафт

Звідки дізнаються новини українці           

В останнє десятиліття телебачення, газети та журнали стають все менш популярними джерелами отримання новин як у світі, так і в Україні.

Трохи історії

Варто звернути увагу, що таким український медіаландшафт був не завжди і кардинальні зміни відбулися в останні роки, після початку повномасштабного вторгнення. До цього абсолютна більшість аудиторії споживала інформацію з телеканалів, які входили великі медійні групи (компанії), що належать олігархам. Одна із них («Медіа Група Україна», до якої входив телеканал «Україна», газета «Сегодня» та інші, і яка належала Рінату Ахметову) припинила своє існування у  2022 році.

Єдиний марафон та розквіт телеграм-каналів. Які зміни відбулися після російського повномасштабного вторгнення у 2022 році

У відповідь на російську відкриту агресію наприкінці лютого 2022 року запрацював телевізійний марафон «Єдині новини», що об’єднав суспільного мовника, парламентський канал «Рада» і приватні канали згаданих вище великих медійних груп: 1+1, ICTV, Інтер та Україна 24 (наприкінці 2022 його замінив новостворений канал «Ми – Україна»). У ньому згадані канали зобов’язалися виходити в ефір почергово і транслювати на своїх ресурсах однаковий вміст. Якщо спершу марафон консолідував українське суспільство та виконував завдання швидко інформувати про наступ Росії, то згодом експерти все частіше звертали увагу на порушення журналістських стандартів та професійної етики та ставили під сумнів необхідність такого формату.

Поряд із цим на початку повномасштабного вторгнення українські органи влади на різних рівнях почали створювати телеграм-канали, щоб швидко і напряму комунікувати з населенням.  Зʼявилася велика кількість анонімних телеграм-каналів, які мають мільйонні аудиторії, телеграм-каналів, які ведуть різні журналісти, відомі люди, політики тощо.

Дізнатися більше, як працюють великі телеграм-канали, можна у дослідженні «Як функціонують та завойовують аудиторію телеграм-канали-мільйонники», яке провів Український інститут медіа та комунікації (УІМК).

У перший рік повномасштабної війни кількість українців, які почали читати телеграм-канали для отримання новин зросла із 35,9% до 63,3%. При цьому варто розуміти, що в телеграмі новини можуть публікувати як державні органи, політики, блогери, традиційні медіа, так і анонімні джерела, що можуть поширювати неперевірену або шкідливу інформацію. 

Як дізнатися, яким українським медіа можна довіряти?

Підходити до вибору медіа слід відповідально і критично. При цьому можна послуговуватися так званим «Білим списком» прозорих та відповідальних українських медіа, який щопівроку на основі глибинного моніторингу укладає ГО «Інститут масової інформації».

«Білий список» медіа за 2024 рік

Суспільне	suspilne.media
Радіо Свобода	www.radiosvoboda.org
«Українська правда»	www.pravda.com.ua
«Бабель»	babel.ua
hromadske	hromadske.ua
«Тексти»	texty.org.ua
ZN.ua («Дзеркало тижня»)	zn.ua
«Еспресо»	espreso.tv
«Слово і діло»	www.slovoidilo.ua
«Український тиждень»	tyzhden.ua
Громадське радіо	hromadske.radio
NV	nv.ua
«Ґрати»	graty.me

Проте варто розуміти, що цей список не є сталим і вичерпним, а також, що споживання лише певного списку новинних джерел не гарантуватиме на 100% точну і якісну інформацію у всіх ситуаціях. Помилятися можуть всі, у тому числі професійні журналісти. Важливо, щоб медіа брало на себе відповідальність дотримуватися професійної етики та професійних стандартів, а також визнавати й виправляти помилки, коли таки їх припускається.

Саме професійна відповідальність, етика і стандарти відрізняють журналістів і редакції якісних медіа від вже згаданих раніше анонімних телеграм-каналів.

Закордонні медіа: чому важливо орієнтуватися в них і знати, яким із них можна довіряти?

Під час повномасштабного вторгнення Росії закордонні медіа набули особливого значення для українців, зокрема в контексті інформації про війну. Їх часто цитують українські журналісти, які мають менше доступу до ексклюзивних коментарів української влади. Вони також можуть бути цінним джерелом аналітики та оцінки як війни з Росією, так і геополітичної ситуації. Однак, варто розуміти, що інформацію в закордонних медіа також не можна беззастережно приймати на віру. Вони також можуть бути прихильними до того чи іншого політичного спрямування і певної картини світу, в силу своїх власників, історії та інших чинників. Крім того, західні медіа можуть бути як якісними, так і масовими (т.зв. жовтими або таблоїдними).

Деякі закордонні медіа можуть перебувати під впливом російської пропаганди, займати антиукраїнську позицію і відверто шкодити Україні.

Інколи російська пропаганда може маскуватися під новинні сайти інших країн і створювати цілі дезінформаційні мережі, що автоматично публікують контент. До прикладу такою є мережа, котру в 2024 році викрили журналісти-розслідувачі Балканської служби Радіо Свобода на теренах Албанії, Македонії, Сербії та Боснії і Герцеговини.

Більше про це можна прочитати в матеріалі «Радіо Свобода» «”Безпілотники інформаційної війни”. Сучасна тактика РФ у поширенні фейкових новин (розслідування)»

Крім цього, російська пропаганда може маніпулювати реальними назвами закордонних видань, а то й вигадувати неправдиві новини й посилатися на західні ЗМІ. Вже неодноразово українські фактчекери писали про фейкові обкладинки сатиричного журналу Charlie Hebdo, наприклад про українську зброю в руках бойовиків ХАМАСУ. Однак. При цьому насправді тижневик займає гостру сатиричну позицію саме стосовно російської влади.

Більше про закордонні медіа, їхню історію, політичну позицію та висвітлення війни в Україні — в онлайн-посібнику «Що варто знати про найбільші світові медіа»

Після проголошення незалежності України російські медіа ще тривалий час зберігали велику популярність в української аудиторії й мали суттєвий вплив на суспільні процеси.  Починаючи з Євромайдану та з початком гібридної війни у 2014 році, коли російські медіа остаточно перетворилися на рупор пропаганди, ситуація почала поступово змінюватися. Першим переломним моментом стала заборона російських соцмереж «Вконтакте» і «Одноклассники», а також сервісів Mail Ru та Яндекс у 2017 році.  Другим — повномасштабне російське вторгнення і запровадження режиму воєнного стану, коли санкції поширилися на велику кількість російських сайтів. Та попри те, що російські пропагандистські медіа фактично втратили українську аудиторію, дезінформація та небезпечні російські наративи все ще можуть проникати й проникають, зокрема через соціальні медіа.  

Соціальні медіа: навіщо розуміти принцип їхньої роботи

Дедалі більше людей по всьому світу використовують соціальні мережі для комунікації та споживання інформації. За останнє десятиліття вони стали ключовим джерелом для отримання новин. Водночас в цьому контексті треба пам’ятати про низку особливостей соціальних мереж, на які треба зважати, щоб користуватися ними відповідально.

По-перше, соціальні мережі на зразок Facebook формують стрічку новин своїх користувачів за принципом персоналізації. Алгоритм вивчає поведінку користувача і на основі цього пропонує контент і рекламу, яка йому потенційно сподобається. Поступово користувач опиняється у так званій «інформаційній бульбашці»: отримує лише ту інформацію, що відповідає його поглядам та очікуванням.

По-друге, дезінформація у соціальних мережах поширюється надзвичайно швидко і її складно контролювати. У таких умовах кожен користувач може замислитися над власною роллю в розповсюдженні інформації й публікувати чи репостити інформацію більш відповідально. 

Про те, як працюють алгоритми соцмереж і як запобігти поширенню дезінформації, можна детальніше прочитати в розділі «Як соцмережі сприяють поширенню пропаганди та дезінформації й що цьому можна протиставити» онлайн-курсу з протидії когнітивним впливам.

Словник

• Блогер — це людина, яка публікує в інтернеті у власному блозі свої думки чи інформацію з певної теми.
• Інфлуенсер (з англ. influence — впливати) — людина, що має велику аудиторію читачів або глядачів у соцмережах і впливає на їхні думки, настрої чи поведінку (наприклад, вибір певних товарів чи послуг). 
• Контент — інформація, подана в медіа у певному форматі (текст, відео, інфографіка, аудіо тощо)

Корисні джерела

1. Онлайн-курс «Новинна грамотність» / Виговська Н. та ін. Детектор медіа.
2. Онлайн-курс «Цифрова журналістика»: серія 1. «Навіщо потрібна журналістика?» / Мусаєва С. та ін. Дія.Освіта.
3. IREX. Very Verified: онлайн-курс з медіаграмотності: серії 2 і 3. Дія.Освіта.
4. Корба Г. Телемарафон: як він змінює українське суспільство та медіаринок. BBC News Україна. 2022.
5. Данькова Н. Група компаній Фірташа: Структура власності «Інтера» не змінюється. Продаж частки Льовочкіна не вплинув на управління каналом. Детектор медіа. 2023.
6. Данькова Н. «1+1» оприлюднив нову структуру власності. Без Коломойського. Детектор медіа. 2024.
7. Ахметов покидає медіабізнес і передає усі ліцензії державі. BBC News Україна. 2022.
8. Данькова Н. В Україні бум на FAST-канали. Що це таке. Детектор медіа. 2024.
9. Як трансформуються українські медіа у вогні війни. Лекція Діани Дуцик. Академія викладачів журналістики. 2022.

Авторка: Галина Будівська