Британський медіаландшафт характеризується дещо пристрасною комерційною загальнонаціональною пресою, яка має давню історію (деяким виданням вже понад 200 років), та потужною системою суспільного мовлення. Зараз медіаринок в Британії, як і в багатьох інших країнах, переживає період трансформацій через зміну поведінки аудиторії та домінування бігтек компаній.
Комерційні видання та їхні онлайн-версії
Британські видання схильні відображати політичні тенденції (ухил в ліві або праві переконання) навіть у новинах, де загалом не може бути нічого крім фактів. Можливо, річ у тому, що британська преса формувалася частково під впливом протистояння лібералізму та консервативної ідеології. Наприклад, газета The Guardian була створена у 1821 році у відповідь на розгін мирних протестувальників у Манчестері, а засновник тижневика The Economist (1843) не схвалював «Зернові закони», які приносили прибутки тільки землевласникам-аристократам.
За спостереженнями французьких журналістів, британські видання не дуже відокремлюють публічне та приватне в політиці. Так, на думку одного французького оглядача, колишній міністерці внутрішніх справ Британії Джекі Сміт (2007–2009), яка пішла у відставку через суперечності у парламентських витратах (вона вказала лондонський будинок сестри основним місцем проживанням і зажадала відшкодування витрат на її сімейний будинок в Реддітчі, зокрема на телевізор з плоским екраном, підставку для зубної щітки та пробку для ванни. Однак вона не врахувала, що у ці витрати ще й потраплять порнографічні фільми, які дивився її чоловік — прим. ред.) не довелось би звільнятися, якби вона посідала аналогічну посаду у Франції.
На думку медіадослідників Деніела Галліна (Daniel Hallin) та Паоло Манчіні (Paolo Mancini), британський газетний ринок є класово стратифікованим: для нього характерний чіткий поділ між «якісними» виданнями (The Times, The Telegraph, The Guardian), які читають переважно представники середнього та вищого класу, й таблоїдами, які можна поділити на «газети середнього ринку» (Daily Mail, Daily Express) та «газети масового ринку» (The Sun, Daily Mirror and Daily Star). Дослідження Reuters Institute for the Study of Journalism за 2023 рік також показує, що у Британії є певна кореляція між типом видання та рівнем довіри до нього: порівняно з таблоїдами «якісним» довіряє удвічі більше людей (див. нижче на скриншот).
Певне уявлення про те, якою була британська преса до епохи диджиталізації, дає головний герой політичного сатиричного ситкому «Так, пане прем’єр-міністре» (1986–1987) — прем’єр-міністр Джеймс Хекер у виконанні Пола Еддінгтона: «Не розказуйте мені про пресу. Я знаю напевно, хто читає газети: The Daily Mirror читають люди, які думають, що вони керують країною, The Guardian читають люди, які вважають, що вони мають керувати країною, The Times читають люди, які справді керують країною, Daily Mail читають дружини людей, які керують країною, Financial Times читають люди, які володіють країною, Morning Star читають люди, які вважають, що країною має керувати інша країна, і Daily Telegraph читають люди, які думають, що так і є».
Певно, якби ситком знімали в наш час, то Хекер говорив би інакше. За останні десять років кількість британців, які отримували новини через газети, знизилася з 59 % до 14 %. Тираж найбільших комерційних видань упав від 8 % (щоденна газета i) до 23 % (таблоїд The Sunday People). Reach Plc (власники Daily Mirror, Express, Star та ще приблизно 200 локальних газет) оголосила про збільшення обміну контентом загальнонаціональними виданнями та подальше скорочення локальних операційних витрат, оскільки її прибуток знизився на 27 %.
Згідно з дослідженням Press Gazette, з 2007-го до 2022 року загальні витрати на рекламу у Великій Британії зросли від 17 мільярдів фунтів стерлінгів до 35 мільярдів. Однак частка витрат на друковану та онлайн-рекламу в британських медіа знизилася з 39% (7,1 мільярда фунтів стерлінгів) до 6% (приблизно два мільярди фунтів стерлінгів). Річ у тому, що багатьох рекламодавців переманили Alphabet, якій належать Google та Youtube, та Meta, яка володіє Facebook й Instagram. Техногіганти на відміну від друкованих та онлайн-видань дають змогу малому та середньому бізнесу точково прорекламувати свої послуги. Загалом на рекламу на цих платформах Британія витрачає приблизно 15 мільярдів фунтів стерлінгів на рік.
Водночас бігтек компанії безплатно користуються контентом медіа, щоб задовольнити потреби своїх користувачів. Тож зараз у Британії працюють над законопроєктом «Про цифрові ринки, конкуренцію та споживачів» (станом на березень 2024-го його розглядають в Палаті лордів — верхній палаті британського парламенту), мета якого — зобов’язати Facebook та Google платити британським виданням за новини. Подібні закони вже прийняли в Австралії та Канаді, хоча й не обійшлося без труднощів: бігтек компанії погрожували залишити ринки цих країн та блокувати новини їхніх медіа на своїх платформах. Оскільки, за підрахунками Press Gazette, одні тільки загальнонаціональні британські видання зможуть отримувати від Facebook та Google понад 170 мільйонів фунтів стерлінгів на рік, британську владу та медіаспільноту чекає складна боротьба з техногігантами.
Деякі загальнонаціональні газети дедалі більше покладаються на платні онлайн-підписки та внески онлайн-читачів (The Guardian). Хоча загалом у Великій Британії невисокий рівень оплати онлайн-новин (9 %), успішні приклади є. Наприклад, The Times та Sunday Times, які належать News UK й мають 438 тисяч онлайн-підписників, подвоїли свої прибутки до 73,2 мільйона фунтів стерлінгів у 2022 році. А з 1 квітня до 31 грудня 2023-го дохід The Guardian від онлайн-читачів склав 64 мільйонів фунтів стерлінгів, що на три мільйони більше, ніж за аналогічний період у 2022-му.
Система суспільного мовлення
Систему суспільного мовлення у Британії репрезентують BBC, Channel 4 та ITV. Кожен із них — а надто BBC — зобов’язаний бути неупередженим, висвітлювати події збалансовано та забезпечувати плюралізм думок. Основну частину бюджету BBC формує ліцензійний збір, який сплачує кожне британське домогосподарство, організація або підприємство, що має теле- або радіоприймач. Розмір збору встановлює британський уряд (станом на лютий 2024 року стандартна ліцензія коштує 159 фунтів стерлінгів на рік). А от Channel 4 хоч і належить державі, існує винятково за рахунок своєї комерційної діяльності. ITV — мовник, який запустив британський уряд у 1955 році, аби скоротити монополію BBC на телебаченні: ITV на відміну від BBC дозволено продавати рекламу на внутрішньому ринку. Усі три мовники, а також інші британські теле- та радіокомпанії регулює незалежна організація Ofcom (Office of Communications). Цей орган стежить за тим, щоб слухачі та глядачі, особливі люди старшого віку та вразливі групи, були захищені від шкідливих або образливих матеріалів. Ofcom також реєструє скарги від людей та організацій на контент мовників та проводить часто розслідування, аби розібратися, чи справді було порушення. Він фінансується через збір з компаній, які регулює.
Згідно з Digital News Report 2023, який підготував Reuters Institute for the Study of Journalism, з-поміж загальнонаціональних медіа британська аудиторія якраз найбільше довіряє BBC (61 %), Channel 4 (59 %) та ITV (58 %). А на стандарти BBC (достовірність, повнота, баланс думок, відокремлення фактів від суджень, оперативність, точність) часто опираються, коли йдеться про стандарти журналістики.
Останні кілька років тривають обговорення щодо зміни моделі фінансування BBC, оскільки за останні десять років кількість британців, які отримували новини через телебачення знизилася теж (з 79% до 52%, за даними Reuters Institute for the Study of Journalism). Зокрема є пропозиція зробити ліцензійний збір добровільним (нині за несплату ліцензії громадянину Британії доведеться сплатити штраф до 1000 фунтів стерлінгів, а також судові витрати та/або відшкодування). Наразі зрозуміло, що BBC навряд чи перейде виключно на продаж реклами або платні підписки.
Рейтинг шести британських медіакомпаній за 2023 рік (за доходами, які вони отримали у 2022 році)
- RELX, якій належать такі інформаційні бренди як Lexis Nexis, Science Direct, Estates Gazette, — 8,6 мільярда фунтів стерлінгів
- BBC, до якої входять BBC News, BBC Studios, низка регіональних каналів у Великій Британії та різноманітні шоу, — 5,7 мільярда фунтів стерлінгів
- ITV, серед медійних активів якої — ITV, Good Morning Britain, — 3,7 мільярда фунтів стерлінгів
- SKY, серед медійних активів якої — Sky News, Sky Sports, Sky Atlantic, — 2,6 мільярда фунтів стерлінгів
- Informa, серед медійних активів якої — CRC Press, Informa Markets, Taylor & Francis, — 2,3 мільярда фунтів стерлінгів
- News UK, серед медійних брендів якої — The Sun, The Times, The Sunday Times, Talksport, Talkradio, TalkTV, — 1,9 мільярда фунтів стерлінгів (результати за рік, який закінчився у червні 2022-го)
Велика Британія в рейтингу свободи преси (2019-2023)
