Charlie Hebdo (фр. «Щотижневик Шарлі») — французьке сатиричне видання, яке публікує карикатури як на явища, так і на конкретних людей, жарти, полеміку та репортажі. На думку паризького кореспондента BBC Г’ю Шофілда (Hugh Schofield), Charlie Hebdo у французькій журналістиці є частиною поважної традиції, яка сягає корінням в останні десятиліття 18 століття, коли газети критикували королеву Марію-Антуанетту. За його словами, ця традиція поєднує лівий радикалізм із провокаційною, часто ледь непристойною лайкою.
Видання щосереди виходить у Франції. За даними Le Monde, станом на серпень 2023-го Charlie Hebdo продавав в кіосках до 17 тисяч примірників на тиждень. Передплатників у щотижневика на той час було приблизно 30 тисяч. Загалом Le Monde повідомляла, що аудиторія друкованої версії Charlie Hebdo зменшилася порівняно з 2022 роком.
Окрім газет, Charlie Hebdo продає магнітики, брелоки, футболки, плакати, постери та інші речі з карикатурами своїх художників. Ознайомитися з товарами можна на сайті видання.
З липня 2015-го Charlie Hebdo працює в статусі «солідарної медіакомпанії»: щонайменше 70 % його річного прибутку реінвестується. До цього рішення редакція прийшла, коли отримала велику суму пожертвувань після терористичної атаки на свій офіс (більше про це в наступному пункті — прим. ред.). Також акціонерами видання можуть бути лише його співробітники. Станом на вересень 2023 року 100 % акцій Charlie Hebdo належить його директору Лорену Суріссо, відомому під псевдонімом Рісс (Riss).
Історія
Charlie Hebdo є «спадкоємцем» французького сатиричного видання Hara-Kiri, яке працювало з 1960-го до заборони у листопаді 1970 року. Останній випуск Hara-Kiri вийшов під заголовком «Трагічний вечір танців у Коломбе: одна смерть», і влада побачила в цьому глузування над покійним експрезидентом Франції Шарлем де Голлем (той помер у своєму будинку у Коломбе 9 листопада 1970-го, а за понад тиждень до цього в одному з французьких нічних клубів сталася пожежа, через яку загинуло 146 людей — прим. ред.). Засновники Hara-Kiri — гуморист Жорж Берньє (Georget Léon Bernier) та журналіст Франсуа Каванна (François Cavanna) — не розгубилися, і вже через тиждень після заборони їхнє видання відродилося під назвою Charlie Hebdo (на честь Чарлі Брауна — одного із головних персонажів серії коміксів Peanuts, для якого було характерно не здаватися до останнього — прим. ред.).
З 1981-го до 1992 року Charlie Hebdo не виходив: закритися змусили фінансові труднощі, а членам його редакції довелося шукати роботу в схожих виданнях. Відновили Charlie Hebdo карикатуристи, які стояли ще у витоків Hara-Kiri, — Жан Кабю (Jean Cabut) та Жорж Блондо (Georges Blondeaux), а також журналіст Філіпп Валь (Philippe Val) та бард Рено. Редактором оновленого видання став Валь, а артдиректором — Блондо.
У лютому 2006-го Charlie Hebdo передрукував карикатури на пророка Мухаммеда з данської газети Jyllands-Posten. Цей випуск розійшовся тиражем у 400 тисяч примірників, хоча зазвичай наклад щотижневика був учетверо менший. Бурхливо на нього відреагували й мусульмани: Велика соборна мечеть, Ліга ісламського світу та Союз ісламських організацій Франції подали позов на видання, звинувативши його у расизмі. 22 березня 2007 року кримінальний суд Парижа виправдав редактора Філіппа Валя.
На цьому конфлікт Charlie Hebdo з мусульманами не закінчився. Наприкінці жовтня 2011-го на парламентських виборах у Тунісі найбільшу кількість голосів отримала партія ісламістів, і редакція вирішила випустити найближчий номер під назвою Charia Hebdo (Щотижневий Шаріат), а головним редактором «призначити» пророка Мухаммеда. За це офіс Charlie Hebdo у ніч з 1 на 2 листопада підпалили коктейлями Молотова. Згодом ще зламали сайт видання.
У 2012 році знову Charlie Hebdo опублікував карикатури на пророка Мухаммеда. Остерігаючись нападів, французькі посольства, консульства, культурні центри та школи тимчасово закрилися у понад десяти мусульманських країнах.
На обкладинці випуску за 19 вересня 2012-го зображено ортодоксального єврея, який везе у кріслі колісному мусульманина. Останній каже: «Ви не маєте знущатися над нами!». Над малюнком рясніє заголовок — «Недоторканні 2», який відсилає до однойменного французькому фільму про паралізованого аристократа та його доглядача. В Україні ця стрічка відома під назвою «1+1».
7 січня 2015 року озброєні ісламісти-брати Саїд та Шериф Куаші (Chérif and Saïd Kouachi) увірвалися до паризької штаб-квартири Charlie Hebdo, де редакція якраз проводила нараду. Вони застрелили дванадцятьох людей та поранили ще одинадцятьох. Серед загиблих — головний редактор щотижневика Стефан Шарбоньє (Stéphane Charbonnier) та карикатурист Кабю. Відповідальність за напад взяло на себе ісламське терористичне угруповання «Аль-Каїда». Братів Куаші було вбито під час поліцейської спецоперації через два дні після нападу.
У випуску за 14 січня 2015-го на обкладинці зобразили Мухаммеда, який тримає в руках табличку «Je suis Charlie» (Я — Шарлі). Цю фразу стали використовувати на численних протестах та у соцмережах на підтримку редакції Charlie Hebdo та свободи слова загалом. Також над пророком додали слова «Все пробачено». Спершу тираж цього випуску мав скласти мільйон примірників (проти звичних 60 тисяч на той час). Однак, побачивши шалений попит, редакція вирішила надрукувати п’ять мільйонів примірників. Випуск був доступний шістьма мовами, зокрема арабською. Всі виручені кошти, за словами редакції, мали піти родинам постраждалих.
Charlie Hebdo в той час підтримали медійні організації. Зокрема Фонд інновацій цифрової преси (Digital Press Innovation Fund), що фінансується Google, пожертвував виданню €250 тисяч, таку ж суму надав Фонд преси та плюралізму (Press and Pluralism Fund), створений французькими видавцями газет. Також мільйон євро надійшло від французького міністерства культури. Загалом станом на кінець лютого 2015-го Charlie Hebdo мала в розпорядженні орієнтовно €15 мільйонів.
Наклади щотижневика після нападу були настільки високими (проте не перевершували рекорд 14 січня), що у 2016-му Charlie Hebdo запустив додаткове видання у Німеччині. У перших номерах публікували карикатури та тексти, перекладені з французької, а згодом стали готувати оригінальний контент для німецької аудиторії. Однак через рік після запуску німецьке видання закрилося через брак читачів.
У 2020-му оголосили вирок іншим учасникам атаки на Charlie Hebdo. Безпосередні організатори отримали від 30 років до довічного ув’язнення, ще шістьох визнали винними у менш серйозних злочинах, аніж тероризм. Того ж року Charlie Hebdo перевипустив карикатури на Мухаммеда, вперше опубліковані у виданні у 2006-му. На обкладинці було 12 малюнків, а у центрі розмістили карикатуру авторства Кабю, вбитого під час нападу. На ній пророк плаче й каже: «Складно, коли тебе люблять ідіоти», а зверху підписано: «Мухаммед, атакований фундаменталістами».
Політична позиція
Charlie Hebdo від часу свого заснування визначає себе як ліве видання, яке виступає проти усіх форм радикалізації та обмежень. Ось як його позицію описує Radio France Internationale: «Увага [інших] медіа до карикатур на Мухаммеда змусила нас забути, що Charlie Hebdo звик мати справу з будь-якими проявами екстремізму. З ним судяться католики, він атакує правих політиків, а коли необхідно, критикує лівих попри свій лівий ухил».
Через низку карикатур на Мухаммеда Charlie Hebdo неодноразово звинувачували в мові ворожнечі, зокрема в ісламофобії. Проте мусульманство не є головною темою Charlie Hebdo, стверджують французькі соціологи Селін Ґоффетт (Céline Goffette) і Жан-Франсуа Міньйо (Jean-François Mignot). У 2015-му вони проаналізували перші шпальти випусків Charlie Hebdo за останні десять років (до нападу на редакцію), і дійшли висновку, що видання здебільшого в цей час переймалося французькою політикою. Також виявилося, що з-поміж усіх релігій щотижневик найчастіше висміював християнство, а от ісламу було присвячено лише 1,3 % обкладинок.
Через свій суперечливий контент Charlie Hebdo постійно фігурує у судових позовах: на видання скаржаться ультраправі діячі та політичні партії з різних країн, інші медіа та журналісти, різні релігійні об’єднання.
У Charlie Hebdo та ультраправої французької партії Front National (з 1 червня 2018-го має назву Rassemblement national) — взаємна нелюбов. У 1995-му щотижневик збирав підписи за розпуск цієї партії. У 1997-му вся команда видання вийшла на демонстрацію у Страсбурзі проти Front National. У січні 2015-го засновник партії Жан-Марі ле Пен сказав, що йому шкода, але він «не Шарлі», відсторонившись від гасла, яке поширилося після терористичної атаки на офіс Charlie Hebdo. У 2016 році, коли його донька Марін ле Пен оголосила про свою участь в президентських виборах, Charlie Hebdo випустив книгу про «темну сторону» кандидатки. Автори дослідили особисте життя Марін ле Пен та історію ультраправої партії її батька. «Вона [Марін] — не монстр з ранку до вечора, але вона непокоїть», — зазначили автори книги.
У 2022 році напередодні президентських виборів у Франції Charlie Hebdo зобразив на обкладинці Путіна, який управляє дроном із головою Марін ле Пен — однієї із кандидатів. Малюнок та супровідний текст «Чи може перемогти “безпілотник” Путіна?» відсилають до проросійської позиції ле Пен та грошей, які її партія Rassemblement national брала в кредит у Росії.
Через кілька днів після атаки ХАМАСу на Ізраїль у жовтні 2023-го Charlie Hebdo опублікував малюнок з підписом «Ізраїль відключив Газі воду». На карикатурі зображено члена ХАМАСу із закривавленими руками, який стоїть біля умивальника і запитує: «Скільки триватиме це варварство?» Окрім того, Charlie Hebdo ставив під сумнів кількість жертв серед цивільних, яку озвучував ХАМАС. Водночас у редакції критикували ізраїльську владу: у жовтні 2023 року на сайті Charlie Hebdo вийшов текст про жахливі умови життя мешканців Сектору Гази та приниження, які ті зазнають від ізраїльтян.
Висвітлення війни Росії проти України
Charlie Hebdo критикував російську владу задовго до повномасштабного вторгнення. Приміром, у грудні 2016-го тижневик опублікував три карикатури на російський Ту-154, який розбився у Чорному морі. На борту літака перебували артисти ансамблю імені Александрова, які прямували до Сирії, аби відіграти для російських військовослужбовців новорічний концерт. Одна із карикатур Charlie Hebdo, на якій зображене падіння літака, супроводжується текстом: «Погані новини… Путіна всередині не було».
Щотижневик визнав, що Росія веде війну проти України ще з 2014 року. 23 лютого 2022 року вийшов онлайн та друком репортаж Charlie Hebdo з українських позицій поблизу лінії фронту «На Донбасі холодна війна досі є гарячою». Після 24 лютого матеріал на сайті доповнили таким лідом: «З моменту написання цього репортажу ситуація в Україні змінилася: російська армія розпочала повномасштабне вторгнення. Але ми схильні забувати, що ця країна перебуває у стані війни з 2014 року. Далекий Донбас на сході розірваний лінією фронту, на якому українська армія протистоїть військам сепаратистів, яких підтримує Росія. Вдалечині від шахової партії між Путіним та НАТО, тут війна — повсякдення». Однак останнім реченням автор натякнув, що суть російсько-української війни нібито в геополітичних іграх.
Водночас за день до вторгнення видання опублікувало інтерв’ю з французом, який на той час кілька років воював на боці сепаратистів. Говорив з ним телефоном той самий журналіст, який написав згаданий вище репортаж, — Антоніо Фіскетті (Antonio Fischetti). Він співпрацює з Charlie Hebdo з 1997-го та спеціалізується на науковій журналістиці.
У березні 2022 року головний редактор щотижневика Жерар Бʼяр (Gérard Biard) у своєму матеріалі «Чесна війна у справедливому світі» засудив дії росіян, які порушують усі так звані «закони ведення війни»: «… Вони [росіяни] ведуть війну, як посіпаки, без жодної поваги до чітких правил міжнародного права. Щоразу одне й те саме: в Чечні, в Сирії, на Донбасі, а тепер і по всій Україні (…) Росіянам начхати на всю прекрасну архітектуру закону, спроєктовану так, щоб це [воєнні злочини] ніколи не повторилося. Вони знову наполягають на бомбардуванні лікарень, цивільних будівель і евакуаційних коридорів».
У номері за 25 травня 2022 року редакція Charlie Hebdo у знак солідарності з українськими карикатуристами опублікувала роботи деяких із них: Юрія Журавля, Олега Гуцола, Олексія Кустовського. Також до цього випуску увійшло інтерв’ю з українським літературознавцем, дослідником іронії та сатири Ростиславом Семківим. Науковець розповів для Charlie Hebdo, як змінився український гумор з початком повномасштабного вторгнення: «Хоча в українському суспільстві завжди був чорний гумор, раніше він був добрим і доброзичливим. Тепер гумор стає ще однією зброєю. Філософ Анрі Бергсон казав, що для сміху потрібна миттєва анестезія серця. Коли ми не співчуваємо, наш сміх стає підлим. Сьогодні українці не можуть співчувати тим, хто вбиває мирне населення. Тож ці окупанти стають мішенню для знущань. Головна зміна полягає в тому, що ми перейшли від доброзичливого гумору до злісної сатири».
Усі матеріали про Україну, які вийшли на сайті Charlie Hebdo після початку повномасштабного вторгнення, можна переглянути в окремому розділі.
Хоча щотижневик не підтримує Росію, це не заважає російським пропагандистам прикриватися його назвою для поширення фейків про російсько-українську війну та геополітичну ситуацію. Українські фактчекінгові ресурси опублікували вже низку спростувань щодо фейкових обкладинок Charlie Hebdo. Зокрема доведено, що видання не створювало карикатур на Зеленського, який «вимагає переказати Україні гроші від імені загиблих пасажирів батискафа «Титан»», та «про українську зброю в руках бойовиків ХАМАСу».