У 2018 році Інститут з вивчення журналістики Reuters (Reuters Institute for the Study of Journalism) назвав The Times національною газетою Британії, якій найбільше довіряють. Це також одна із найстаріших щоденних британських газет: їй понад 200 років. У 2023 році Лондонський пресклуб назвав The Times газетою року за її розслідування, а також за висвітлення світових подій. У журі, яке присуджувало нагороду, відзначили роботу іноземного кореспондента The Times, який висвітлює війну в Україні, — Ентоні Лойда (Anthony Loyd).
Місячна аудиторія The Times (включно з цифровими форматами) у 2023 році становила понад 15 мільйонів читачів.
Сьогодні The Times та The Sunday Times видаються компанією Times Media Limited, яка повністю належить News UK & Ireland Ltd. Своєю чергою News UK & Ireland повністю належить News Corp, глобальній медіакомпанії медіамагната Руперта Мердока, яка має медіа на кількох континентах.
У The Times і The Sunday Times декларують зобов’язання створювати якісну журналістику. У своїй роботі журналісти цих редакцій керуються положеннями Незалежної організації зі стандартів преси (Independent Press Standards Organisation (IPSO)), яка має повноваження розглядати скарги та накладати штрафи, та Кодексом поведінки редакторів, якого дотримується IPSO. У The Times серйозно ставляться до скарг на редакційний контент і навіть мають коротку політику скарг.
Історія
1785 року британський видавець Джон Волтер I (John Walter I) заснував широкоформатну газету The Daily Universal Register, аби фіксувати для громадськості основні тогочасні події. Через три роки видання було перейменовано у The Times. Син засновника Джон Волтер II, який очолив газету у 1803 році, розширив її з чотирьох до дванадцяти сторінок. The Times належала родині Волтерів до 1908 року, доки видання не придбав (і не покращив його фінансове становище) засновник Daily Mail Альфред Хармсворт (Alfred Harmsworth). Упродовж 20 століття газета ще не раз змінювала власників.
Громадської ваги The Times набрала за часів редакторства Томаса Барнса / Thomas Barnes (1817–1841), для якого було важливо, щоб газета не просто узагальнювала події, а аналізувала їх. Також він зіграв не останню роль в ухваленні одного із законів, який розширяв британську виборчу систему (тобто дедалі більше небагатих та незнатних людей отримували змогу як висувати свої кандидатури на вибори, так і голосувати).
The Times прагнула висвітлювати ширший спектр подій, важливих для Британії, тож розпочала співпрацю з воєнним кореспондентом Вільямом Говардом Расселом (William Howard Russell). Той упродовж 1854–1855 років писав емоційні репортажі про Кримську війну, возвеличуючи героїзм солдатів та критикуючи військове керівництво. Королеві Вікторії не дуже подобалися тексти про війну в The Times, однак саме від останньої в Британії дізналися про заклики Російської імперії до мирних перемовин.
У 1930-х роках газета, як і тодішній британський істеблішмент, підтримувала політику умиротворення Німеччини. Доходило й до відвертих порушень журналістських стандартів: репортажі Нормана Еббата (Norman Ebbut), головного кореспондента The Times у Берліні, про зростання войовничих настроїв та нацизму у Німеччині редакція переписувала або «різала». У 1933 році він навіть писав The Times: «Впливові німці не вважають, що до спалаху в Європі війни — природної або неминучої, на їхню думку — є ще десять років. Можна було почути про п’ять-шість років». У 1937 році німецька влада наказала Еббатту виїхати з країни. Річ була не в конкретних матеріалах, а в бажанні уряду нав’язати німецькому суспільству «правильну» думку про війну. Недержавна преса могла завадити цим планам.
Одним із найвидатніших головних редакторів в історії The Times вважається Вільям Хейлі / William Haley (1952–1967). Він модернізував газету, зокрема прибрав з першої сторінки рекламні оголошення, натомість став публікувати там найважливіші новини.
З 1 грудня 1978-го до 12 листопада 1979 року The Times не видавалася: керівництво та працівники не могли дійти згоди щодо впровадження друкарських інновацій та укомплектовування медіа. Припускається, що забастовка тодішньому власнику The Times — Thomson Organization — обійшлася більш ніж в 30 мільйонів фунтів стерлінгів.
З 1981-го газета належить медіаконгломерату Руперта Мердока News Corporation, до якого входять, зокрема, The Wall Street Journal та The Sun. Придбання Мердоком The Times та The Sunday Times свідки тих подій назвуть «найбільш політично зарядженим захопленням ЗМІ в політичній історії Великої Британії». Відбулося воно, можна сказати, з благословення тодішньої британської прем’єр-міністрки Маргарет Тетчер (адже в Британії жорстке законодавство щодо концентрації медіа в одних руках), яка як ніколи потребувала медійної підтримки через падіння популярності.
Більше про історію однієї із найстаріших щоденних газет світу можна дізнатися в історичній хроніці від самої The Times тут.
Політична позиція
Згідно з дослідженням британської громадської думки від дослідницької компанії YouGov, The Times — «помірковано права газета», але «найменш права з усіх британських правих видань».
Загалом на позицію The Times так чи інакше впливали політичні інтереси власника газети Руперта Мердока. Він полюбляв використовувати свою медіаімперію для відстоювання своїх бізнес-інтересів в різних країнах світу, що яскраво змалював Майкл Вульфф у своїй книзі «Володар новин. Таємний світ Руперта Мердока».
Редакція The Times не підтримувала Brexit. Зокрема влітку 2016 року медіа опублікувало редакційну статтю, у якій аргументувало, чому королівству варто залишитися в ЄС. Однак на відміну від інших провідних британських медіа, в яких зміст більшості матеріалів про Brexit відповідав позиції редакції, у The Times було більше статей, в яких йшлося про схвалення Brexit. Таку суперечність виявили дослідники Інституту з вивчення журналістики Reuters, які аналізували контент британської преси, опублікований напередодні референдуму.
У листопаді 2023-го редакційна колегія The Times закликала Британію активніше вести зовнішню політику та допомогати світовим демократіям, зокрема Україні й Тайваню, незалежно від позицій інших глобальних гравців.
Висвітлення війни Росії проти України
На сайті The Times є окремий розділ «Російсько-українська війна», де публікуються ключові новини про перебіг війни, рішення урядів інших країн та тексти у форматі dispatch, які описують «побоювання України щодо майбутнього, її нестримну жагу до перемоги та руйнівну ціну війни президента Путіна». The Times призначає відповідальним за війну Путіна, а не Росію.
The Times доволі виважено пише про бригаду спеціального призначення «Азов», яку у різних країнах сприймають неоднозначно, а деякі медіа описують насамперед як «неонацистське угруповування». Автори The Times зосереджують увагу на ролі «Азову» у війні з Росією. У матеріалах медіа згадується історія підрозділу, політичні погляди його засновника Андрія Білецького, а також те, що його партія «Національний корпус» та подібні їй не є популярними серед українців. Окрім того, зазначається, що Кремль використовує «Азов» для своїх пропагандистських наративів про неонацизм в Україні.
У знак солідарності з українським народом The Times вперше опублікувала на своєму сайті текст українською мовою. Йдеться про переклад серії записів воєнного кореспондента-ветерана Ентоні Лойда, в яких він висвітлює перший рік повномасштабної російсько-української війни — «найбільшого конфлікту з часів Другої світової». У межах співпраці з The Times українськомовний варіант матеріалу опублікувало українське медіа Reporters.
Водночас The Times висвітлює проблеми українського суспільства під час війни, як-от небажання мобілізовуватися, недосконалість системи психологічної реабілітації військових, демографічна криза.
Іноді The Times вдається до прийомів, які критикує українська дипломатія та українські журналісти. Зокрема медіа періодично цитує російських колаборантів у своїх матеріалах. Наприклад, у статті «Росія висловлює «стурбованість» щодо українських військ біля Херсону» автор посилається на керівника окупаційної адміністрації Херсонщини Володимира Сальдо, не вказуючи, що це ненадійне джерело. Хоча формально у статті баланс думок дотримано, оскільки є цитати представників України та незалежних експертів.
Ще помітно, що The Times важливо донести, наскільки важливою є роль Британії у цій війні. Видання розповідало, як британська бронетехніка рятує життя, а ракети великої дальності можуть допомогти Україні перемогти. Також медіа опублікувало колонку членкині британського парламенту Анни Макморрін (Anna McMorrin), на думку якої, Британія має розпочати розслідування воєнних злочинів Росії в Україні.
Журналісти The Times, які висвітлюють війну в Україні
- Максим Такер (Maxim Tucker) — редактор в іноземному відділі The Times, з 2014-го до 2017 року був київським кореспондентом видання. Він повернувся до України після повномасштабного вторгнення, аби робити репортажі про війну. Понад 14 років він працював у пострадянських країнах, зокрема як редактор новин для Kyiv Post і координатор кампаній Amnesty International по Україні та Південному Кавказу. Він також писав для The Telegraph, The Guardian, The Independent, Newsweek і Politico.
- Ентоні Лойд — спецкореспондент The Times. Працює на видання понад 30 років. У свій час писав про Боснійську війну, конфлікти в Чечні, Сирії, Афганістані, Іраку, Косово, Лівії, Сьєррі-Леоне, Центральноафриканській республіці. Війну в Україні висвітлює з 2014 року. Двічі ставав лауреатом премії для воєнних кореспондентів Bayeux Calvados-Normandy Award.
Також час від часу про Україну пишуть іноземні кореспонденти The Times: Крістіна Лемб (Christina Lamb), Марк Беннетс (Marc Bennetts), Кетрін Філп (Catherine Philp) та інші.