Провідна французька газета Le Monde (фр. Світ) працює з 1944 року. Від моменту свого заснування й дотепер видання ретельно висвітлює та аналізує національні та міжнародні новини. У газети є сайт lemonde.fr, на якому публікуються матеріали французькою та англійською. Англомовну версію Le Monde запустила не так давно — у 2022-му, надихнувшись зростанням онлайн-підписок The New York Times. У виданні сподіваються, що читачів із США, багатьох країн Європи, Азії та Африки зацікавить «інший погляд на французькі, європейські та міжнародні новини».
В останні роки Le Monde активно нарощує кількість підписок в диджиталі, зокрема це відбувається через скорочення безплатного контенту на її сайті: якщо у 2017-му платний доступ був до 33% матеріалів, то у 2022-му — до 58%. Станом на 2023 рік у Le Monde приблизно 500 тисяч онлайн-підписників, що на 25% більше порівняно з попереднім роком.
Le Monde зазначає, що її редакція, яка нараховує приблизно 500 журналістів, є однією з найбільших у французькій пресі. Керує газетою Керолайн Монно (Caroline Monnot), яка працює в Le Monde з 1989 року. Також є окрема команда із 40 людей, яка готує лайфстайл-журнал M Le magazine du Monde — щотижневий додаток до газети.
Видання всіляко намагається вивести відносини з технологічними компаніями у правову площину. Le Monde однією з перших з-поміж французьких медіа підписала з Facebook та Google угоду про «сусідні права» (такі угоди передбачають винагороду для авторів журналістського контенту, який з’являється на великих платформах). А у березні 2024-го Le Monde та дослідницька компанія штучного інтелекту OpenAI уклали угоду. Згідно з нею, OpenAI використовуватиме матеріали видання (окрім фото та новин, наданих інформаційними агенціями), аби підвищити надійність відповідей ChatGPT, а Le Monde послуговуватиметься технологіями компанії при розробці своїх проєктів.
Le Monde є флагманським медіа Le Monde Group, до якої входять, зокрема, щомісячне видання про міжнародну політику Le Monde diplomatique, журнал L’Obs, медіа про культуру Télérama, тижневик Courrier International, який перекладає та публікує французькою витяги зі статей із різних міжнародних видань. Станом на 2023 рік більшість акцій Le Monde Group належить дотаційному Фонду за незалежність преси (Fonds pour l’indépendance de la presse).
У 2010 році набрав чинності Кодекс етики та професійної поведінки Le Monde Groupe. Кодекс містить основні принципи незалежності, свободи та достовірності інформації, а також визначає права та обов’язків журналістів, керівників та акціонерів. Він включений до статутних документів усіх компаній Le Monde Groupe.
Історія
1944-й став не лише роком визволення Франції від нацистських військ, а й роком масштабної ліквідації французьких видань. Тимчасовий уряд Французької республіки закрив усі газети, які виходили на окупованих територіях країни після 22 червня 1940-го — після 26 листопада 1942-го (Німеччина окуповувала Францію у кілька етапів: у 1940-му — північну та західну частини країни, у 1942-му — решту території — ред.) й конфіскував їхнє майно. Втратила право на відновлення одна із провідних щоденних газет Франції — Le Temps, оскільки припинила свою роботу під час окупації тільки 29 листопада 1942-го. Окрім того, Le Temps мала потужний металургійний трест, що було не до вподоби новому уряду: йому кортіло прибрати довоєнний вплив великого капіталу на журналістику, а натомість контролювати її самому.
«Зручною» заміною Le Temps мала стати нова газета Le Monde, заснована на запит глави тодішнього уряду Шарля де Голля. Керувати виданням довірили Юберу Бев-Мері (Hubert Beuve-Méry), який був кореспондентом Le Temps у Празі упродовж 1930-1938 років і полишив газету через те, що не поділяв її схвалення політики умиротворення Німеччини. Попри очікування де Голля, Бев-Мері зробив все, аби на роботу Le Monde не впливав ні уряд, ні будь-хто інший.
На обкладинці першого випуску, датованого 18 грудня 1944 роком, сказано: «Виходить нова газета Le Monde. Її головна мета — надавати читачам чітку, правдиву і, наскільки це можливо, швидку і повну інформацію». І цими «читачами» Бев-Мері бачив французьку політичну, економічну та інтелектуальну еліту.
Le Monde неодноразово втрапляла в суперечки з владою через свою незалежність і непоступливість. Бев-Мері ризикував і своєю посадою, і газетою, коли виступав у своїх статтях проти рішень влади, зокрема проти війни Франції за збереження своїх колоній в Індокитаї (1946-1954).
На піку сутичок виник новий захисник незалежності газети — Товариство редакторів Le Monde (Société des rédacteurs du Monde, SRM).
Поступово Le Monde наростила величезну читацьку аудиторію: тираж газети зріс зі 117 000 до 355 000 примірників на день між 1955 і 1969 роками. Однак керівництво видання не змогло цим правильно скористатися. Через непродумані інвестиції в друкарні, надмірне наймання та дуже високі зарплати Le Monde почала працювати в збиток з 1976 року. Не сприяли й благополуччю Le Monde часті зміни керівників та безперервні виборчі кампанії, які розпалювали конфлікти в редакції.
Фінансове становище Le Monde невпинно погіршувалося, і газета вирішила звернутися за допомогою до своїх читачів. У 1985 році ті утворили Товариство читачів Le Monde (la Société des lecteurs du Monde, SLM) й придбали частку капіталу газети.
У 1994 році редакцію очолив Жан-Марі Коломбані (Jean-Marie Colombani). Йому вдалося налагодити доходи від реклами. Аби зробити газету стійкішою до економічних негараздів, Коломбані вирішив створити медіагрупу Le Monde, до якої невдовзі приєдналися Courrier International, а потім Télérama і La Vie. Хоча група була створена за участі зовнішніх акціонерів, структура власності була такою складною і журналістськоцентричною, що вплив ззовні був мінімальним. Саме ці хитрощі дозволили редакції надовго зберегти контроль над пакетом акцій.
У 2010-х роках газета опинилася на межі банкрутства, і їй довелося шукати інвесторів. За результатами проведених конкурсів новими власниками Le Monde стали П’єр Берже (Pierre Bergé), Ксав’є Ньєль (Xavier Niel) та Матьє Пігассе (Matthieu Pigasse). Вони пообіцяли, що не втручатимуться у редакційну політику видання, захищаючи його незалежність, та підписали етичну хартію, винесену в статут компанії. У 2023-му Ньєль та Пігассе оголосили, що віддадуть свої частки акцій в Фонд за незалежність преси, шо цілком втішило команду Le Monde.
Цікаво, що у вересні 2024-го консорціум NJJ французького мільярдера Ксав’є Ньєль завершив купівлю Датагруп-Volia та оператора мобільного зв’язку lifecell. Дві компанії об’єднають для створення конвергентної телекомунікаційної платформи. Це не перша інвестиція Ньєля у цій сфері. Йому належить найбільший телекомпровайдер Монако Monaco Telecom, швейцарський телекомпровайдер Salt Mobile та ірландська телекомкомпанія Eir.
Політична позиція
Газета Le Monde досі позиціонує себе як journal de référence — зразкова газета, обʼєктивна та нейтральна. У 2010-му багаторічна журналістка видання Веронік Морюс (Véronique Maurus) написала колонку, в якій відкинула спроби читачів навісити політичний ярлик на газету: «Політична лінія газети — це міф. У Le Monde її немає і ніколи не було. У неї [газети] є цінності (демократія, свобода, справедливість, толерантність, боротьба з дискримінацією та расизмом тощо), які завжди поділяла редакція та які відстоювали її керівники, але немає нав’язаного політичного напрямку».
Хоча новини Le Monde подає нейтрально, її аналітика й колонки мають лівий ухил. До прикладу, газета негативно ставилася до франко-алжирської війни у 1950–1960-х роках та війни США проти Іраку у 2003-му. До того ж видання активно просуває теми фемінізму, соціальної рівності, екології.
Le Monde виступає за Європейський Союз й не схвалює Brexit (вихід Великої Британії з ЄС у 2020 році), називаючи це явище «фіаско, яке британцям так ефективно продали торговці ілюзіями».
Радше ліву позицію газети підтверджує й дослідження її аудиторії. У 2012 році соціологічна агенція IFOP проаналізувала, за кого голосували на президентських виборах у Франції споживачі провідних національних медіа. Виявилося, що 63 % від усіх опитаних, що читають Le Monde, у першому турі підтримали представників лівих партій.
Під час президентської кампанії у Франції у 2017-му медіакритична організація Acrimed та інші медійники звинувачували Le Monde у розкручуванні одного із кандидатів — Емманюеля Макрона, який таки згодом переміг у виборах. Масла у вогонь підлив і тодішній співвласник газети П’єр Берже (Берже не стало 8 вересня 2017 року — ред.), який висловив свою підтримку Макрону у Twitter. Редакція заперечувала аргументи критиків, зокрема зазначила, що Берже як акціонер має право демонструвати будь-яку позицію, адже вона «не впливає на редакційний контент».
Висвітлення війни Росії проти України
На сайті Le Monde є окремий розділ, присвячений війні в Україні. Там публікуються новини, фічери, аналітика, авторські та редакційні колонки на цю тему. Доступні дві мовні версії — англійською та французькою. Станом на серпень 2024-го в англомовній версії на початку розділу закріплена колонка «Війна почалася у 2014 році, а не два роки тому». Написав її московський кореспондент Le Monde Бенуа Віткін (Benoît Vitkine), який до повномасштабного вторгнення готував репортажі як з підконтрольних Україні територій, так і з окупованих територій Донеччини та Криму.
У 2016-му Віткін розкритикував документальний фільм Поля Морейри «Маски революції» про український Майдан, який показали на французькому телеканалі Canal+. У стрічці просувалася думка, що Україна нібито стала пішаком у геополітичній грі США проти Росії, а ультраправі націоналістичні угруповання диктують свою волю Верховній Раді та уряду. У своїй статті на Le Monde Віткін написав, що фільм не аналізує українського націоналізму та його джерел та змішує націоналізм, ультраправих і неонацизм. А в коментарі DW журналіст сказав: «Газета Le Monde, де я працюю, ніколи б не надрукувала матеріал у дусі того, що зробив Морейра. Усі наші журналісти — спеціалісти у своїй галузі, якоюсь мірою — експерти, і вони не коять таких помилок. Ми пишаємося тим, що ми подаємо інформацію у контексті, висвітлюємо її в перспективі та пропрацьовуємо всі нюанси. І нам не треба грати на почуттях, тому наші читачі нам довіряють»,
Від початку повномасштабного вторгнення тема війни в Україні не раз опинялася на перших шпальтах газети. Нижче приклади деяких із цих обкладинок:
- «Росія атакує Україну на декількох фронтах» (25 лютого 2022 року)
- «Київ потрапив у лещата, Європа приголомшена» (26 лютого 2022 року)
- «Як війна розхитує світовий порядок» (14 березня 2022 року)
Хоча Le Monde явно підтримує Україну (як штатні журналісти, так і більшість авторів колонок), однак у французькій версії вона досі пише назви українських міст, орієнтуючись на російську мову: наприклад, Kiev, d’Odessa, Donbass (див. скриншот нижче). Деякі інші французькі видання, як-от Libération, після початку повномасштабного вторгнення почали правильно транслітерувати назву української столиці, але Одесу та Донбас так і пишуть з двома s.
Намагаючись досягти балансу думок, Le Monde часто надає однакову вагу коментарям української та російської сторін (див. скриншот нижче).
Наприклад, ось як видання відповідає на запитання читача «Чому деякі провідні американські медіа пишуть, що Україна відповідальна за атаку на дамбу, а ви мовчите?»: «Відповідальність за руйнування Каховської дамби, яка була під контролем Росії від початку вторгнення, Київ і Москва перекладають одне на одного. Україна звинуватила російські війська в підриві дамби та засудила це як “воєнний злочин”. Після того, як російська влада весь ранок [6 червня] заперечувала будь-який вибух на дамбі, вона таки назвала це “терористичною диверсією” української армії, “що має на меті відвернути увагу людей від проваленого контрнаступу”, каже представник Міністерства оборони Росії. Деякі коментатори припускають, що дамба, пошкоджена внаслідок боїв у 2022 році, була настільки ослабленою, що її міг зруйнувати напір води, який є максимальним в цей сезон. Експерти схиляються до думки, що зруйнувати таку потужну залізобетонну масу можна було лише через використання великої кількості вибухівки зсередини дамби».
Щоденник двох сестер-українок
З березня 2022-го до лютого 2023-го у журналі M Le magazine du Monde публікували «Щоденник двох сестер-українок» (Le journal de deux sœurs ukrainiennes). Він показував, як по-різному проживають війну сестри Куровські: Ольга, багаторічна мешканка Франції, й Олександра, яка живе в Україні.
За словами Олександри, вони з сестрою потрапили до проєкту випадково: «25 лютого я була на паркінгу своєї подруги. А Оля — на роботі в Парижі, в жахливому стані. І до неї якраз прийшла її давня подруга Еліза Міньо (Elisa Mignot), журналістка Le Monde. Отож Оля мені дзвонить у телеграмі, я їй показую паркінг, людей з автоматами, розказую щось. Потім телефон бере Еліза, і каже: «Записуй, Сашо». Так і утворився паралельний щоденник: Олі, українки у Франції, і мене, яка перебувала тут. На початку в мене була адреналінова кома, я памʼятаю лише одну думку: аби Україна не залишилася законсервована сама в собі, в тому жаху, якій відбувався. І хотілося просто кричати правду, яку я бачу навколо себе. Французькі медіа мають дуже медійну парадигму того, що тут відбувається. Це — журналістика. А наш щоденник показав людську сторону. Ми завершили його у день річниці. Це 50 матеріалів, 200 000 примірників журналу. Читацький відгук був неймовірним, нам писали сотні листів, Олю впізнають на вулиці. Ми навчили французів донатити, вони передавали Україні генератори. Зараз ми продовжуємо писати у новому жанрі — епістолярному. Тепер у журналі виходять наші листи — про будь-що, не тільки про війну».
Кореспонденти Le Monde, які висвітлюють війну в Україні
- Еммануель Гріншпан (Emmanuel Grynszpan) — французький журналіст, який спеціалізується на країнах пострадянського простору. У Le Monde — з листопада 2021 року. До квітня 2022-го працював московським кореспондентом на різні французькі видання.
- Флоренс Обена (Florence Aubenas) — французька журналістка, яка працювала у критичних зонах, як-от Руанда, Алжир, Косово, Афганістан, Ірак. У 2005 році в Іраку Флоренс та її перекладача викрали ісламісти. Обоє перебували у полоні 157 днів. З 2012-го — старша репортерка Le Monde. Висвітлює війну в Україні з березня 2022-го. У перші роковини з дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну Флоренс відповіла на запитання читачів Le Monde про війну під час онлайн-трансляції. Зокрема їх цікавило ставлення українців до євреїв та нерішучої позиції французьких політиків, очікування українських військових від Заходу.
- Тома д’Істрія (Thomas d’Istria) — кореспондент Le Monde в Україні. Висвітлює повномасштабну війну з лютого 2022-го.
- Фостина Венсан (Faustine Vincent) — міжнародна журналістка Le Monde, спеціалізується на країнах пострадянського простору.