Німецька суспільна медіакомпанія Deutsche Welle, або DW («Німецька хвиля») працює для іноземних аудиторій, зокрема для тих, які живуть в регіонах, де бракує вільних медіа. Цифровий контент DW доступний 32 мовами, в тому числі українською. Цілодобове телемовлення медіакомпанія веде лише англійською, арабською та іспанською. Її радіопрограми орієнтовані на африканський регіон, тож їх, окрім англійської, можна послухати мовою хауса, амхарською, суахілі, португальською, французькою, а також арабською та грецькою.
Центральними для DW є шість тем:
- свобода та права людини;
- демократія та ефективне управління;
- вільна торгівля та соціальна справедливість;
- технології та інновації,
- санітарне просвітництво (поширення санітарно-гігієнічних та медичних знань і навичок серед пересічних людей, аби сформувати у них відповідальне ставлення до свого здоров’я й допомогти їм якнайдовше вести активне життя), харчування та охорона довкілля;
- німецька та європейська культура.
У медіакомпанії є центр з розвитку ЗМІ за межами Німеччини, навчання та підготовки журналістів — DW Akademie. Ця організація працює з 1965 року, і відтоді вона допомогла підвищити кваліфікацію десяткам тисяч медійників з усього світу. Проєкти DW Akademie націлені на забезпечення прав людини, на свободу слова та безперешкодний доступ до інформації.
На відміну від інших німецьких суспільних мовників DW фінансується не через стягнення плати за мовлення, а з податків. Цей процес контролює Уповноважений Федерального уряду з питань культури та засобів масової інформації.
З 1997-го робота медіакомпанії регулюється спеціальним Законом про DW (Deutsche Welle Act). У цьому документі прописані цілі та місії організації, її структура та обов’язки її керівників, взаємодія з рекламодавцями та третіми особами, захист даних тощо.
Історія
3 травня 1953 року з Кельна на коротких хвилях почала мовити державна радіостанція Deutsche Welle. Її перший радіоефір відкрив тодішній президент Федеративної республіки Німеччина (західної частини країни, яка не контролювалася СРСР після Другої світової) Теодор Гойс (Theodor Heuss), передавши вітання «дорогим і любим слухачам у далеких землях». Перед радіостанцією, створеною в повоєнний час, стояло непросте завдання — донести цінності молодої республіки до інших країн та посприяти поверненню Німеччини до міжнародної спільноти. Ймовірно, це підштовхувало DW розширятися: вже у 1954 році вона мовила не лише німецькою мовою, а й англійською, французькою, іспанською та португальською.
У 1957-му радіостанція почала популяризувати німецьку мову за кордоном через радіопрограму Learn German at Deutsche Welle. Проєкт працює й досі, однак вже в мультимедійному форматі: користувачам доступні відеокурси, інтерактивні вправи, подкасти, міні-уроки у соціальних мережах. Навчальні матеріали розбиті за рівнем знання мови. Також певний контент можуть використати викладачі німецької для своїх занять.
У наступні десятиліття Deutsche Welle неодноразово позиціювалося як «кризове радіо». У 1968 році, коли СРСР та країни Варшавського договору вводили війська у Чехословаччину, Deutsche Welle тимчасово продовжила свої програми DW-RADIO на приблизно три години (радянські військові захопили будівлю Чехословацького радіо в Празі, що ускладнило поширення об’єктивної інформації — ред.). Також в той час DW надавала технічну допомогу Чехословаччині для покращення радіоприйому. У 1979-му, після вторгнення радянських військ до Афганістану, радіостанція почала мовити дарі та пушту. У 1989 році DW розширила своє мовлення на коротких хвилях у Китаї у відповідь на масове вбивство на площі Тяньаньмень у Пекіні.
У 1990 році до капіталістичної Західної Німеччини, яка була включена до західноєвропейської культурної спільноти, приєдналася Німецька демократична республіка, яка понад 40 років жила під контролем радянської влади та в умовах соціалістичної планової економіки. Світ неабияк цікавило, як живе країна з таким бекграундом. Це підштовхнуло DW запустити у 1992-му щоденну телепрограму з приміщення берлінської телестанції RIAS-TV.
Deutsche Welle першою із німецьких суспільних мовників запустила сайт з новинами. Це сталося 1 вересня 1994 року, за півтора місяця до парламентських виборів в Німеччині. Власне висвітлення цієї події стало першим завданням онлайн-редакторів сайту Deutsche Welle.
У 1998 році правовий нагляд за діяльністю DW перейшов від Федерального міністерства внутрішніх справ до Уповноваженого федерального уряду з питань культури та засобів масової інформації.
У березні 2000 року розпочала своє мовлення українська служба DW. Спочатку це були 15-хвилинні новинні блоки. Згодом додалися тематичні радіожурнали про культуру, науку і техніку, навчання та кар’єру тощо. Через диджиталізацію медіаландшафту українська редакція DW нині інформує аудиторію в інтернеті, через соцмережі, випускає відеосюжети на власному каналі у YouTube.
Політична позиція
Хоча DW повністю фінансується з податків, медіакомпанія неодноразово заявляла, що працює окремо від німецького уряду та не представляє жодної політичної сили чи позиції. Однак у 2019-му, в день обрання президента Єврокомісії, тодішня головна редакторка DW Інес Поль (Ines Pohl) написала твіт, у якому попросила депутатів Європарламенту «подумати про наслідки для Європи та Німеччини» під час голосування, якщо не виграє німецька політикиня Урсула фон дер Ляєн. Станом на 2024 рік Поль керує вашингтонським бюро DW.
У DW є спеціальний Кодекс поведінки (доступний 27 мовами), у якому зазначені цінності медіакомпанії, правила взаємодії у колективі та з партнерами, стандарти безпеки та сталого розвитку. Зокрема, DW проголошує, що «відкидає будь-яку форму дискримінації, чи то сексизм, чи то расизм, чи то антисемітизм тощо».
У 2021-му DW припинила співпрацювати зі своїм йорданським партнером Roya TV після того, як журналісти Vice виявили, що телеканал багато років поширює антиізраїльську пропаганду в ефірі та соціальних мережах. Того ж року кількох працівників арабської редакції DW деякі медіа звинуватили в антисемітизмі: мовляв, у соцмережах ті називали Голокост брехнею та писали, що кожен новобранець в ізраїльській армії є зрадником та має бути страченим. Після цих звинувачень DW оголосила про зовнішнє розслідування та тимчасово відсторонила від роботи співробітників, про яких згадували медіа. У лютому 2022-го незалежна експертна комісія презентувала результати розслідування: у репортажах арабської редакції DW, де працювали четверо із п’яти обвинувачених журналістів, не виявлено структурного антисемітизму та фундаментальної упередженості щодо євреїв. Однак, як стверджувала комісія, відсторонення працівників DW були «обґрунтованими», оскільки вони таки робили у своїх приватних акаунтах в соцмережах антиізраїльські дописи. Комісія порадила DW вдосконалити в арабській редакції підбір кадрів та відбір гостей для програм, а також надати усім редакційним групам детальні інструкції з визначеннями та поясненнями щодо антисемітизму, ненависті до Ізраїлю та її відмінності від обґрунтованої критики Ізраїлю.
У 2022-му медіакомпанія оновила Кодекс поведінки, і відтоді там згадується, що DW «з огляду на історичну відповідальність Німеччини за Голокост визнає право Ізраїлю на існування». Деякі арабські медіа розкритикували DW за надання Ізраїлю «привілейованого» статусу.
Щодо нинішнього ізраїльського-палестинського конфлікту, то англомовна редакція DW наголошує, що «основний тягар бойових дій припадає на Газу», а німецька вказує, що Ізраїль оголосив війну ХАМАСу після терористичної атаки останнього.
З березня 2022-го уся продукція та навіть лого DW визнані в Білорусі екстремістськими. У квітні 2024-го білоруське міністерство внутрішніх справ внесло медіа DW Belarus (яке працює у форматі телеграм-каналу) до реєстру «екстремістських формувань», звинувативши у «посяганнях на суверенітет і громадську безпеку Республіки Білорусь» та «дискредитації й образі посадових осіб».
Висвітлення російського вторгнення в Україну
Новини, репортажі та аналітика DW про війну в Україні зібрані в однойменному розділі, який у деяких мовних версіях закріплений у верхній панелі сайту. В англомовній версії розділу наголошується, що «війна Росії проти України спричинила гуманітарну кризу для українців та підірвала глобальну продовольчу й енергетичну безпеку».
Війна Росії проти України зараз є однією з основних тем для української редакції DW: журналісти готують тексти та відеосюжети про ситуацію на фронті, життя в прифронтових громадах, суспільні проблеми, пов’язані з війною. Також редакція розповідає про те, як живуть українські біженці в Німеччині.
У цілому, DW підтримує боротьбу України за територіальну цілісність, намагаючись об’єктивно подавати інформацію про події. Однак це не стосується російської служби DW, яка з 2022-го працює в Ризі, оскільки на території Росії їй заборонено мовити. Наприклад, з матеріалу редакції про ПТСР у російських окупантів складається враження, що останніх прирівнюють до жертв війни. Автор посилається на російських солдатів, які у соцмережах описують свій «травмуючий досвід», в який вони подумки постійно повертаються після воєнних дій в Україні: бояться вийти на вулицю без зброї, лякаються фейєрверків, очікують «чергового прильоту». Також у матеріалі згадуються кілька військових, які повернулися з фронту та вбили людей в Росії або почали гірше ставитися до своїх близьких. До війни в Україні, як кажуть знайомі цих військових, ті б і «мухи не образили» / були «балакучими веселунами». Однак чому вони вирушають добровольцями на війну в Україні — у статті не йдеться.
Наприкінці матеріалу автор цитує лікаря-психотерапевта, який вважає, що «спеціалісти повинні допомогти військовим усвідомити ситуацію, в яку їх втягнули, а потім пропрацювати почуття вини». Як приклад спеціаліст наводить досвід післявоєнної Німеччини: за його словами, тоді ще не було практики лікування ПТСР, як і самого поняття, але в масштабах країни німецьке суспільство змогло переглянути свої погляди. Однак ні автор, ні його співрозмовник чомусь не вказують, що цим процесам передувало покарання воєнних злочинців.
Влітку 2016-го голова московського корпункту DW Юрій Решето взяв участь у престурі до Криму, організованому Росією для журналістів іноземних медіа. Про цю поїздку він створив кілька дописів у Twitter (нинішній X), додавши хештег #crimeaisrussia, що викликало неабияке обурення у проукраїнських користувачів соцмережі. Зрештою, журналіст видалив дописи, а центральний офіс DW опублікував заяву, в якій зазначив, що «Крим — це територія України, незаконно окупована Росією». Також у цій заяві була цитата Решета, який перепросив за використання згаданого хештегу та завірив, що засуджує анексію Криму Росією. Однак все ще залишилися питання щодо способу, яким Решето дібрався до Криму. Також журналіст погодився під час поїздки дати інтерв’ю російському пропагандистському каналу Russia Today, до якого у Решета потім з’явилися претензії.
Щодо Криму, то DW неодноразово публікувала/транслювала карти, де позначала півострів або російською, або спірною територією. Зокрема, це помітно на ось цьому відео (01:08).
З 2015-го DW щорічно вручає Премію за свободу слова окремим людям або ініціативам, відданим правам людини та свободі висловлювання думок. У 2022-му її здобули українські фотожурналісти Мстислав Чернов та Євген Малолєтка.
А вже у 2024-му премію вручили вдові Олексія Навального Юлії та його Фонду боротьбі з корупцією. «Юлія Навальна від самого початку підтримувала політичну діяльність свого чоловіка Олексія Навального в боротьбі за свободу преси й свободу думки в Росії — попри всі ризики, постійні загрози й особисті обмеження», — заявив генеральний директор DW Петер Лімбурґ (Peter Limbourg).
Проте за неповні три місяці, що минули від смерті чоловіка (Навальний помер 16 лютого 2024-го, а переможця премії оголосили 3 травня) сама Юлія встигла хіба виступити на деяких заходах та дати низку інтерв’ю, в одному з яких назвала війну Росії проти України «війною Путіна», яку підтримує «агресивна меншість». Щоправда, результати опитування «Левада-центру» упродовж квітня 2024-го свідчать, що дії російської армії в Україні схвалюють 75 % респондентів.
Кореспонденти DW, які висвітлюють війну в Україні
- Микола Бердник (Mykola Berdnyk) — керівник офісу DW в Україні (Kyiv Hub). Відповідає за планування та координацію роботи команди Deutsche Welle в Україні. До того, як очолити представництво DW, він декілька років як репортер висвітлював події в Україні, зокрема в зоні бойових дій на Донбасі.
- Анна Пшемиська (Anna Pshemyska) — журналістка DW в Україні. Створює відеосюжети й тексти на суспільно-політичні теми з різних регіонів України, зокрема прифронтових. Прагне розкрити непересічні людські історії й показати життя українців під час війни.
- Анастасія Шепелева (Anastasia Shepeleva) — журналістка DW в Україні. Займається переважно суспільно-політичними темами, а також відстежує розвиток ситуації на окупованих Росією територіях України. Окрім статей, пише також новини.
- Нік Конноллі (Nick Connolly) — кореспондент DW у Східній Європі. Висвітлює Україну та країни пострадянського простору з 2017 року, працює для російськомовної, англомовної та німецькомовної версій DW. У серпні 2024-го ФСБ порушила щодо Конноллі кримінальну справу через його репортаж із Суджі Курської області, куди він дістався у супроводі військових ЗСУ.