Про що:

Заняття розглядає як застосування загальних принципів сторітелінгу (див. заняття 1) у журналістиці, так і суто журналістські прийоми структурування тексту, а також типові оповідні структури. Яким чином можна побудувати достовірний і збалансований журналістський текст як захопливу і цікаву оповідь? Де пролягають межі оповідної свободи між журналістикою та маніпуляцією або й одвертими фейками?

Конспект лекції

Ми розглянули основні принципи сторітелінгу, універсальні для всіх типів історій – від новели до кіносценарію. Основними рисами, які вирізняють добре розказану історію, є чітка та продумана структура, що випливає із запланованого впливу на аудиторію, наявність конфлікту, розвиток дії та внутрішня трансформація персонажів, підтримка напруги через правильне дозування інформації. Яким же чином ці універсальні правила застосовують у журналістиці?

Для того, щоб зрозуміти особливості сторітелінгу в журналістиці, треба насамперед розуміти, чим вирізняється журналістика та її завдання. Протягом останніх ста років панівною стала та залишається модель, яку деякі дослідники називають модерністською журналістикою. Згідно з нею, головне завдання журналіста – об’єктивна репрезентація, або, як ще кажуть, “картографування” (mapping) соціальної дійсності. Тобто медіа створюють об’єктивну картину реальності. Причому зробити це можна тільки оповідними засобами, тобто застосовуючи арсенал і принципи оповіді, які є в репертуарі і письменника чи сценариста. Дослідники і практики погоджуються, що добра журналістика – це насамперед добре розказана історія. Адже нецікава, нудна стаття нікого не переконає у важливості чи навіть правдивості описаного, і точно нікого не спонукає до дії.

З іншого боку, не слід забувати, що журналістика висуває до оповіді вимоги об’єктивності, неупередженості та збалансованості. Залишімо осторонь дискусію про саму можливість об’єктивності – це ідеал, і якщо реалізувати його на 100% неможливо, це не значить, що треба відмовлятися від його максимального втілення. Доброчесна журналістика розповідає історії, які відповідають дійсності й базуються на фактах; у них немає місця вигадці. Вигадані історії й домисли – з арсеналу художньої літератури, або ж тих, хто створює фейки.

Розуміючи це, модерністська журналістика виробила і низку оповідних прийомів, які дозволяють чітко маркувати журналістські жанри та відрізняти їх від художніх. Адже саме сукупність усталених зворотів та прийомів і є тим, що визначає жанр та дозволяє його розпізнати. Тому інформаційна журналістика тримається на оповідному режимі, який починає з головного і дотримується описового, фактографічного стилю, з короткими описовими реченнями, де як максимум допускаються цитати коментаторів у вигляді реплік. Основною оповідною структурою новини є модель “перекинутої піраміди”, коли текст починається з основного повідомлення (відповідаючи на класичні запитання: а що ж, власне, сталося, хто, де, коли і з якою метою та наслідками це зробив?), продовжується подробицями та обставинами, цитатами та бекґраундом (інформацією про контекст, важливою для розуміння). Це наративна модель новини. 

Водночас докладніші розповіді, такі як розслідування певної ситуації чи суспільної тенденції або проблеми, репортаж чи інтерв’ю, оперують уже набагато гнучкішим репертуаром оповідних прийомів. Автор може почати з головного, зануритися в деталізацію, після чого підвести до кульмінації – головного висновку тексту (модель клепсидри/піскового годинника). Автор може побудувати текст, що скрізь іде за головною дійовою особою або особами, і показати ситуацію їхніми очима. Врешті, автор може навіть дозволити усунути авторський текст з матеріалу і немов дати героям розповісти про все своїми словами. Такі жанри, як колонка, есей чи нарис, можуть мати структуру, що межує з художньою (не допускаючи вимисел).

Журналісти-сторітелери активно застосовують принаймні 5-актну структуру. Хоча створена для потреб художньої оповіді, вона дуже добре надається до потреб журналістики завдяки своїй простоті і ефективності. Замість викладати все в одному реченні, спробуйте поставити своїх героїв перед проблемою, показати, як вони з перемінним успіхом долають її, і врешті привести їх до розв’язку. З певними застереженнями до застосування в журналістиці можна адаптувати і 9-актну структуру, яка дозволить особливо добре висвітлити трансформацію головних героїв.

Сучасна журналістика переживає великі, певною мірою кризові зміни. Особливо гостро це питання постає в умовах нових медій та технологій, зміни поколінь та загострення конкуренції між виробниками контенту. Журналіст мусить конкурувати не тільки з іншими журналістами, а й і з піарниками, «політтехнологами», блогерами, індустрією розваг і навіть пересічними користувачами соцмереж. Всі вони користуються тими самими принципами сторітелінгу, щоб маніпулювати аудиторією. Там же, де існує змагання, гору часто здобувають ті, чия оповідь перемагає. І тут ідеться не тільки про більшу достовірність, а й про кращу історію. 

Журналіст має не тільки розпізнавати, коли красива історія “несе” сумнівний зміст, а й сам запаковувати свою фактологічну та збалансовану картину реальності в якомога привабливішу оповідну форму. Тому роль принципів сторітелінгу зростає в усіх жанрах, крім суто інформаційних. Замітка, новина чи кореспонденція залишаються при усталеній структурі перекинутої піраміди – тут найважливіше достовірно і сухо проінформувати про головне. Однак,  з іншого боку, розвиток технологій так званого штучного інтелекту уже зараз призводить до заміщення журналіста програмами на основі алгоритмів штучного інтелекту, що автоматично створюють новини за шаблоном. У майбутньому ця практика ще більше пошириться. Але це не призведе до зникнення професії. Журналісти-інформаційники перетворяться на спеціалізованих кураторів зі сторітелінгу  чи менеджерів автоматичного контенту, що підтримуватимуть та коригуватимуть шаблони штучного інтелекту, а також контролюватимуть автоматичний контент. А от у складніших жанрах конкуренція з іншим нешаблонним контентом тільки посилиться. Тому такі принципи сторітелінгу, як конфлікт, оповідна напруга, розвиток персонажів мають місце і в таких жанрах, як репортаж, стаття чи розслідування.

Разом із тим, журналіст має усвідомлювати свою відповідальність, пов’язану з емоційним впливом на аудиторію. Якщо автори художніх текстів одверто емоційно «накручують»  аудиторію, журналіст не має на це права. А от створення та підтримання інтриги в тексті, закидання в лід кліфхенґерів (тобто розрив оповіді у точці високої напруги, який лише натякає на можливий дальший розвиток сюжету, за аналогією з закінченням епізоду телесеріалу на найцікавішому місці) є цілком прийнятними. Коректне розташування у тексті фактів, які вражають, дозволить утримати увагу читача. Розслідування певної соціальної проблеми можна цілком побудувати навколо головного персонажа чи персонажів відповідно до 5-актної чи навіть 9-актної структури.

Практичні завдання

Завдання 1. 

Запропонуйте студентам уявити себе на місці журналістів-кураторів штучного інтелекту,  які розробляють алгоритм для автоматично написання стандартизованих новин та заміток за офіційними повідомленнями, прес-релізами чи подібними матеріалами.

Дайте їм завдання розробити текстовий шаблон короткого інформаційного матеріалу – новини або замітки – для такого робожурналіста, визначивши перелік та послідовність елементів тексту та пропимати можливі текстові зв’язки між ними. Роботу можна оформити у довільній формі, найпростіше – як бланк у вордівському файлі з прописаними зв’язками та пропущеними графами для варіативних елементів, які заповнюватиме алгоритм. 

Інструкції для викладачів/ок: можна застосувати як домашнє завдання для індивідуальної роботи, краще – для групової роботи в аудиторії. 

• Озвучте завдання, поясніть суть: студенти мають розробити лише стандартний кістяк тексту з визначеними місцями для варіативних елементів, які вставлятиме алгоритм, наприклад: “Сьогодні у ___ <місце> відбу/ло/ла/вся ____ <назва події>. Як заяви/в/ла ___ <посада, ім’я спікера>, “_____” <цитата>”. За змогою під час пояснення краще не давати приклади, щоб не обмежувати їхню творчість. 
• Під час обговорення результатів доцільно звернути увагу на недоліки роботизованої журналістики – приміром, одноманітність, сухість, повторюваність, високу ймовірність мовних неузгоджень чи помилок алгоритму – та можливі шляхи їх подолання, а також ситуації, де такі недоліки не є критично важливими (так, одноманітність неістотна для біржових, спортивних новин, кримінальних чи фронтових зведень тощо).

Завдання 2. 

Запропонуйте студентам написати журналістський матеріал у жанрі статті або репортажу, застосовуючи 5- або 9-актну структуру. 

Інструкція для викладачів/ок: найкраще працює як індивідуальне домашнє завдання. 

• Озвучивши завдання, слід нагадати про будову 5- та 9-актної структур. 
• Під час коментарів до виконаних завдань чи їх загального обговорення слід звернути увагу на відмінності як обох структур одна від одної, так і в цілому від більш традиційних журналістських структур, а також недоліки й переваги такого підходу. 
• Заохотити експериментування з онлайн-інструментами під час планування структури тексту.

Онлайн-інструменти

https://craft.io/ – інструмент для структурування історії.

https://whimsical.com/ – практично безкоштовний інструмент для візуалізації, який особливо добре підходить для візуалізації структури сюжету.

https://coggle.it/ – інструмент для майнд-меппінгу, що допоможе структурувати історію або зробити інфографіку.

Література та джерела

Barnhurst, K. G., & Nerone, J. (2002). The Form of News: A History. Guilford Press.

Приклади журналістських робіт

1. Настя Іванців (2021). Пологи в Ізоляції. https://lb.ua/society/2021/01/26/476107_pologi_izolyatsii.html?fbclid=IwAR2i2W46kIXhTAhXxov3HtnEJ0jRb7M1ka1sGhMqyoCnp7CmbLHAWkOxHHw
2. Роман Горбик (2012). Вони чекали на Євро. https://tyzhden.ua/Columns/50/54058