Про що

Заняття зосереджується на конкретних риторичних та оповідних прийомах, які дозволяють розказати та пожвавити історію: висвітленні дійових осіб, побудові їхніх арок, розкриттю характерів, створенню напруги, деталізації, гумору та емоційному забарвленню.

Конспект лекції 

Бувають теми, які самі по собі викликатимуть величезний інтерес аудиторії, незалежно від подачі. Та просто вдало знайдена тема – це лише початок. З погляду сторітелінгу, як саме розказано історію важливіше за її тему. Хороший сторітелінг робить важливу тему ще важливішою. Для більшості читачів саме те, чи оповідь цікава, матиме більше значення, ніж викладений матеріал.

Особливість журналістського сторітелінгу – повнота і різнобічність як елемент оповідної стратегії. Добрий сторітелінг – це не так зовнішні ефекти, як більше правдивої, перевіреної інформації, більша кількість представлених джерел та поглядів, більша різноманітність. Як уже відзначалося, робота журналіста органічно поєднує і фактчекінг, і сторітелінг. По суті, добре розказана журналістська оповідь міститиме більше перевірених фактів та доказово розкриватиме тему з більшої кількості перспектив.

Для цього перед створенням матеріалу автору варто чітко й детально відповісти собі на 4 питання, які допомагають сфокусувати історію:

• що найважливіше, що точно треба розповісти і чому? 
• якими є факти і конкретні свідчення? 
• де зосереджена дія і чи пов’язана ця центральна локація з іншими? 
• хто центральні персонажі, хто володіє інформацією/фактажем і які між ними зв’язки? Які існують погляди на ситуацію і хто їх представляє?

Водночас типові формальні проблеми журналістського сторітелінгу охоплюють передбачуваність і статичність як самої оповіді, так і персонажів, брак їхнього розвитку, ігнорування інтересу аудиторії – мовляв, тема й так важлива. Використання єдиного медіума, наприклад, лише тексту – мономедійність – теж може спричинити брак інтересу, хоч і трапляється дедалі рідше.

Існує багато способів вирішити ці наративні проблеми. Як уже знаємо, 5- та 9-актна оповідні побудови можуть надати текстові чіткої структури. Сучасні цифрові інструменти дають змогу розповісти історію у форматі шкали часу (таймлайну) або ж перетворити традиційне інтерв’ю на інтерактивний чат (див. онлайн-інструменти до заняття).

Важливу роль у підтриманні інтересу відіграє і несподіванка, гра з очікуваннями аудиторії. І тут усе залежить від організації тексту. Несподіванки не існує самої по собі, її треба створити, правильно розташувавши інформацію. Слід розрізняти несподівану інформацію і несподівану подачу, коли вражає сáме зіставлення фактів чи неочікуваний поворот дії – вчинок персонажа або те, що з ним сталося.

Критичне значення має яскравий початок, що у не-новинних жанрах часто містить гачок, інформацію, яка вражає, шокує або чіпляє неймовірністю чи парадоксальністю. Одна з типових оповідних тактик у журналістиці – початок, що описує конкретний епізод, який потім пов’язується з ширшою тематикою. Описавши особисту драму одного персонажа, журналіст закінчує свій лід формулюванням на кшталт: «Цей чоловік – один зі ста тисяч, які втратили роботу». Інший варіант – продемонструвати значущість ситуації чи тенденції для власного становища чи добробуту аудиторії. Це дозволяє наочно продемонструвати важливість історії, не беручи її за належне. Власне, для цього й існують такі інструменти як наближення (за інтересами) та кут подачі, які доносять важливість наративу через особисту релевантність: яким чином це вплине на вас, на ваше життя. Крім того, у доброму журналістському сторітелінгу завжди присутній панорамний зв’язок із глибшими темами і з іншими проблемами.

Ще одна фундаментальна риса хорошого наративу – це напруга і конфлікт.

Звичайно, в багатьох історіях легко знайти дві сторони, що перебувають у протиборстві. З цим також пов’язане уявлення про збалансованість як про однакове висвітлення двох протилежних позицій. Таку фальшиву неупередженість навіть часом називають англійською bothsidism, так би мовити, «двобічництво» – воно часто призводить до поглиблення або навіть штучного створення поляризації в суспільстві. Звичайно, збалансований текст висвітлить різні позиції, але ніколи не обмежиться лише двома протилежностями.

Справді якісний сторітелінг висвітлить увесь спектр позицій (наскільки це практично здійсненно). Тому старайтеся завжди знайти більше, ніж дві сторони. До того ж, найкраща журналістика показує і суперечності, і конфлікти не тільки всередині якоїсь групи, яка зовні може здаватися монолітною, а й усередині однієї людини. Найцікавіше спостерігати, як конкретна жива людина формує ставлення до певної проблеми, робить складний вибір між двома поганими рішеннями, або змінює свою попередню думку чи позицію.

Власне, хороший журналістський сторітелінг завжди створює об’ємні образи людей, що постають у тексті. Недарма сучасну журналістику часто називають журналістикою людських історій. Досягнути цього можна, якщо відійти від стереотипізації людей, грубо кажучи, за їхнім паспортним профілем чи соціальною функцією: обманутий вкладник, виборець Зеленського, противник вакцинації чи прихильник жорсткого карантину. Не треба застосовувати шаблони журналістів для опису людей. Навпаки, слід показувати несподіване в людях, аж до внутрішніх суперечностей і конфліктів. І все це найкраще передавати в динаміці – герої журналістського матеріалу розвиваються і змінюються, як і персонажі хорошого художнього тексту. Потрібна конкретика про людей та обставини, а не про абстрактні соціальні групи. Потрібні думки, оцінки, та емоції живих людей, а також їхні власні пояснення, чому вони їх відчувають. Так само важливо показувати і маленькі характерні деталі як людей (жест, особливість стилю чи вимови), так і місць чи обставин. Справді – “диявол у деталях”.

Суто з мовного боку журналістський наратив виграє від стислості й простоти, відмови від претензійних та кучерявих метафор. Слова та вчинки людей, факти і деталі – описані простими словами й реченнями – повинні говорити за себе. Тому журналістський сторітелінг це більшою мірою мистецтво структурування й деталізації, ніж стилістики. Саме тому важливо ще й здійснити 2-3 цикли скорочення тексту, нещадно викидаючи з нього усе зайве, усе, без чого можна обійтися.

Попри важливість напруги, конфлікту та людських емоцій у тексті, для журналістського наративу краще підійде авторська стриманість в емоціях. Емоції та емпатичний зв’язок аудиторії з автором і персонажами важливі, а от гіперболи чи надрив недоречні. Емоційний зв’язок краще створювати через передачу емоцій у конкретних, речових деталях. Так само слід бути обережним і з застосуванням гумору – хоча він пожвавлює текст, різні люди мають різне почуття гумору, а також можуть сприймати жарти як образу. У будь-якому разі, буде краще, якщо гумор виявлятиметься через ситуацію, ніж через висміювання певних рис характеру або культури. Важливо сміятися разом із героями, а не кепкувати з них. Іронічний тон може бути доречний у текстах, що висловлюють власну думку автора.

Практичні завдання 

Завдання 1. 

Попросіть студентів написати короткий репортаж на ту саму тему (найкраще про подію, свідками якої реально були) у 3-4 варіантах, застосовуючи в кожному варіанті різну наративну структуру: модель перекинутої піраміди, клепсидри, 5- або 9-актну, комбіновану або ж будь-яку іншу, навіть свою власну. 

Інструкція для викладачів/ок: вправа надається як для індивідуального домашнього завдання, так і для групової роботи в аудиторії. Озвучивши завдання, слід підкреслити, що текст має бути коротким (нестрашно, якщо він навіть буде незавершеним) і навіть схематичним – важливо підкреслити роботу зі структурою та наслідки від перестановки складових блоків тексту під час зміни структури оповіді. Було б добре підкреслити це в коментарях до виконаного завдання чи під час загального обговорення.

Завдання 2. 

Запропонуйте студентам, застосовуючи один із цифрових інструментів, створити історію у форматі таймлайну, так, щоб події і складові блоки тексту (включно з фото, відео тощо) були нанизані на хронологічну шкалу і відкривалися в міру того, як читач скролить сторінку. Або ж перетворіть традиційне інтерв’ю на інтерактивний чат із героєм інтерв’ю за допомогою застосунку, вказаного нижче. 

Інструкція для викладачів/ок: завдання для індивідуальної роботи в асинхронній фазі. Перш ніж давати завдання, варто спробувати застосунки самотужки – вони нескладні в застосуванні і не вимагають великого обсягу роботи при опрацюванні невеликого тексту.

Онлайн-інструменти

https://www.interviewjs.io/ – зручний безкоштовний інструмент, що дає змогу перетворити інтерв’ю на інтерактивний чат читача з героєм інтерв’ю.

https://www.sutori.com/en/ – платний інструмент із гарною безкоштовною опцією, що дозволяє створювати історії у вигляді шкали часу – таймлану. 

http://timeline.knightlab.com/ – чудовий безкоштовний інструмент, який допоможе розповісти історію у вигляді таймлану.

Hokusai Audio Editor – зручний інструмент для монтажу аудіоісторій.

Література та джерела

American Press Institute. Journalism essentials. https://www.americanpressinstitute.org/journalism-essentials/makes-good-story/ 

Приклади журналістських робіт

1. Настя Іванців (2021). «До нас не приходять щасливі люди». Як учасники груп «Анонімних алкоголіків» досягають дна, щоб повернути собі життя https://lb.ua/society/2021/09/17/494126_do_prihodyat_shchaslivi_lyudi_yak.html?fbclid=IwAR08o_HwFaWw8MO1jMTjBTlyi7mcR_W0aJd6qWB84yTsbYm0ejIeIZVRU8g 
2. Роман Горбик (2012). Екскурсія Меморіалом пам’яті жертв Голодомору. https://www.istpravda.com.ua/articles/2012/11/24/101436/ 
3. Настя Іванців (2020). «Слідство не горить»: що відбувається з розслідуванням пожежі в одеській психіатричній лікарні. https://lb.ua/society/2020/11/05/469714_slidstvo_gorit_shcho_vidbuvaietsya_z.html?fbclid=IwAR3pa9E89_dAavVywBwan9Eugh64c2D8V5AmAFOPW76uLAfgmIkhGJw_I1A