The Washington Post (також відома як The Post, WaPo, WP) — американська щоденна газета, яка з 1877 року виходить у Вашингтоні. Також у медіа є сайт, який працює з 1996 року, сторінки в соціальних мережах з аудиторією більш ніж 37 мільйонів людей та YouTube-канал з понад двома мільйонами підписників.
Особливу увагу The Post приділяє питанням внутрішньої політики США, зокрема роботі Білого дому та Конгресу. Матеріали медіа можуть впливати на політичні процеси в США. Наприклад, у 2017 році The Washington Post розслідував обвинувачення судді Апеляційного суду дев’ятого округу США Алекса Козинскі (Alex Kozinski) у сексуальних домаганнях. Ці матеріали привели до відставки судді та реформ у судівській гілці влади США.
З 2013 року медіа належить Джеффу Безосу — засновнику Amazon, який входить до десятки найбагатших людей світу.
У 2021 році головним редактором The Washington Post вперше за весь час його існування стала жінка — Саллі Базбі (Sally Buzbee). До цього вона була головною редакторкою та старшою віцепрезиденткою Assosiated Press.
Зараз The Washington Post переживає складні часи. З кінця 2021 року його загальна онлайн-аудиторія знизилася на 28 %, кількість онлайн-підписників скоротилася на 15 %, а тираж газети впав на 10 % (станом на 2023 рік). У виданні пов’язують це зі зниженням інтересу читачів до політики після 2020 року: ймовірно, від WP пішла та аудиторія, яка прийшла під час президентства Дональда Трампа (2016–2020). Саме на тому прирості аудиторії, який стався в попередні роки, The Washington Post будувала оптимістичні прогнози щодо своїх доходів на 2022–2023 роки й заодно розширювала команди з технологічної та розслідувальної журналістики. Обвал сподівань позначився насамперед на колективі медіа: у 2023 році 700-ам із 2500 працівників The Washington Post запропонували піти за своїм бажанням, натомість у них буде право взяти відшкодування. Зокрема людям, які пропрацювали принаймні 15 років у WP, обіцяли виплатити зарплату за два роки та покрити витрати на медичне страхування на рік. Щоправда, відшкодування зможе отримати лише 240 співробітників.
Попри невдачі, медіа шукає нові шляхи розвитку. Так, у лютому 2024 року медіа призначило на посаду старшого редактора зі стратегії штучного інтелекту та інновацій Фібі Коннелі (Phoebe Connely). До цього вона два з половиною роки очолювала команду Next Generation Initiative, яка допомагала The Washington Post налагоджувати взаємодію з молодою аудиторією. На новій посаді Фібі відповідатиме за розробку інструментів для збору новин і взаємодії з користувачами відповідно до стандартів The Post та загальних редакційних і бізнес-цілей.
Історія
Газета The Washington Post задумувалася як рупор для Демократичної партії. Власне сам її засновник Стілсон Хатчінс (Stilson Hutchins) мав не лише редакторський досвід, а й був представником згаданої партії від штату Міссурі. The Washington Post почали видавати 6 грудня 1877 року. Тираж чотиристорінкової газети складав десять тисяч примірників, кожен із яких коштував три центи.
Період кінця 19-го — першої третини 20 століття видався не дуже стабільним для видання: за цей час його кілька разів продавали, і щоразу політичні вподобання нового власника відображалися на подачі інформації у The Washington Post. Через це репутація медіа падала. Згодом дійшло і до банкротства.
Біла смуга у газети почалася, коли її у 1933 році на публічному аукціоні придбав фінансист із Каліфорнії Юджин Мейєр (Eugene Meyer). Хоча до цього він не працював у журналістиці або медіабізнесі, мав міцні переконання щодо принципів роботи газети: говорити правду, наскільки це можливо, подавати інформацію так, щоб її могла обробити як молодь, так і люди старшого віку, дбати про благо читачів та громадськості загалом, а не обслуговувати приватні інтереси своїх власників тощо. Ці принципи досі є основоположними для The Washington Post й викладені на сайті медіа.
До 1943 року Мейеру вдалося збільшити тираж The Washington Post до 162 тисяч примірників.
Його наступником у 1946 році став Філіп Л. Ґрем (Philip L. Graham), його зять і помічник. За його керівництва The Washington Post Co купила, зокрема, контрольний пакет акцій радіо WTOP у Вашингтоні, вашингтонську телестанцію CBS, газету Washington Times-Herald та журнал Newsweek. Також Грем побудував підприємство за шість мільйонів доларів й установив там нове друкарське обладнання, аби покрити потреби зміцнілої The Washington Post. Після смерті Філіпа Ґрема у 1963 році президенткою The Washington Post Co стала його дружина Кетрін Ґрем (Katharine Graham).
У 1971 році The Washington Post почала публікувати витяги з надсекретного звіту Міністерства оборони США, які розкривали втручання США у політику країн Південно-Східної Азії від часів Другої світової до 1968 року. Зокрема у тих документах йшлося про справжню роль США у В’єтнамській війні, яка ще тривала на той час. Через Міністерство юстиції американська влада намагалася обмежити роботу преси (окрім WP, статті на основі злитих документів публікувала газета New York Times), однак Верховний суд США залишив в силі право медіа публікувати ту інформацію, яку вони вважають за потрібне.
Інформацію провідним американським медіа зливав військовий аналітик Деніель Еллсберг (Daniel Ellsberg), який тоді працював у корпорації RAND, що займалася секретними стратегічними розробками для американської влади. Він розраховував, що публічне викриття позначиться на політиці тодішнього президента Річарда Ніксона і заодно дасть змогу зупинити війну у В’єтнамі. Однак на це вплинули інші події.
Під час президентської виборчої кампанії 1972 року з’ясувалося, що штаб-квартиру Демократичної партії в офісному комплексі Вотергейт у Вашингтоні незаконно прослуховували. По цій справі, яку згодом називатимуть не інакше як Вотергейтський скандал, провели розслідування журналісти The Washington Post Боб Вудворд (Bob Woodward) та Карл Бернстайн (Carl Bernstein). У матеріалі підтверджувалося, що прослуховування й шпигунство санкціонувалися Комітетом за переобрання Ніксона (CREEP) та проводилися з відома Білого дому. Хоча Річарда Ніксона обрали на другий термін у 1972-му, Вотергейтська справа не вщухала. Улітку 1974-го юридичний комітет Конгресу США розпочав процедуру імпічменту проти Ніксона, і той сам подав у відставку. Менш ніж через рік закінчилася війна у В’єтнамі.
У цей період The Washington Post зміцнило свою роль охоронця демократії. Помітно, що, починаючи із 70-х років, медіа стало дедалі частіше отримувати Пулітцерівську премію. Одна із нагород дісталася The Washington Post якраз-таки за розслідування Вотергейтської справи.
У 1990 році WP запустила безплатну цілодобову телефонну службу, яка повідомляла читачам ціни на акції, результати лотерей та спортивних змагань, фінансові звіти, прогнози погоди, інформацію про курорти, а також новини. У 1996 році запрацював сайт The Washington Post.
У 2013 році The Washington Post придбав Джефф Безос за 250 мільйонів доларів. Він поставив собі за мету вивести вашингтонську газету на глобальний рівень. Невдовзі після покупки видання Безос став закликати працівників експериментувати в диджиталі та користуватися «дарами інтернету», як-от глобальне охоплення, що колись допомогло його компанії Amazon досягти успіху. На фоні нещодавнього зниження прибутків та скорочень у WP з’явилися чутки, що Безос може продати видання. Але, на думку Елі Ноама (Eli Noam), автора книги «Хто володіє світовими ЗМІ?» («Who owns the world’s media?»), цінність, яку може отримати Безос від WP, лежить за межами звітів про збитки та прибутки. Йдеться про вплив і престиж, а це саме те, що спонукало багатіїв купувати медіа, каже Ноам.
Політична позиція
Починаючи з 1976 року, на виборах — національних, федеральних, місцевих — The Washington Post здебільшого підтримувала Демократичну партію. Зокрема напередодні президентських виборів 2020 року медіа виступило за Джо Байдена, адже досвід та характер останнього «дозволять впоратися зі складними викликами, з якими країна стикнеться у наступні чотири роки».
У 2021 році компанія AllSides після великого незалежного дослідження матеріалів The Post оцінила його політичне спрямування як помірно ліве. Аудиторія у медіа відповідна: згідно з дослідженням Pew Research Center, 61 % читачів The Post мають лівоцентричні погляди. Водночас 19 % більш схильні до консерватизму, а у решти змішані політичні переконання.
Нещодавно Jewish Insider звинуватив The Washington Post в однобокому висвітленні ізраїльсько-палестинського конфлікту. Зокрема йшлося про матеріал WP, в якому описувалися труднощі недоношених палестинських немовлят, народжених на Західному березі річки Йордан і в Ізраїлі, які були розлучені зі своїми батьками під час війни. Автори цієї статті не звернулися за коментарями до ізраїльських чиновників й посилалися на анонімних медичних працівників (їх не розкривали нібито через їхню «боязнь репресій з боку ізраїльської влади»). Через місяць після публікації статті The Washington Post таки взяла коментар в іншої сторони й виправила певні неточності, про що було повідомлено в «примітці редактора».
Висвітлення війни Росії проти України
Журналісти The Washington Post приїхали в Україну напередодні вторгнення, оскільки «після Нового року стало зрозуміло, що ситуація загостриться». «Ми з редакторами вирішили, що нам потрібно бути тут до вторгнення, тому що ми знали, що коли воно почнеться, буде дуже важко потрапити. Я приїхала в Україну 22 чи 23 січня, і відтоді я тут», — говорила в інтерв’ю The Washington Post Ізабель Хуршудян (Isabelle Khurshudyan) у березні 2022-го, яка на той час була московською кореспонденткою WP. Нині вона очолює українське бюро The Washington Post, яке відкрилося у Києві у травні 2022-го.
Щоденні новини, авторські колонки, подкасти, репортажі та розслідування WP про війну в Україні зібрані в окремому розділі на сайті медіа. До грудня 2023-го вкладка «Війна в Україні», яка веде на цей розділ, була розміщена на головній сторінці сайту WP. Зараз вкладку можна знайти в розділі «Світ».
У березні 2022-го The Washington Post створила телеграм-канал, аби публікувати там деякі свої матеріали про війну в Україні. Так медіа планувало охопити додатково міжнародну аудиторію. Станом на березень 2024-го у каналу понад 53 тисячі підписників.
Оскільки Washington Post — це головна газета столиці США, то колумністи здебільшого пишуть про фінансову та збройну підтримку України від Білого дому, а також про інші питання, що стосуються безпосередньо американської влади. У авторських колонках часто прослідковується проукраїнська позиція. У багатьох із них пояснюється, чому Захід має збільшити підтримку Україні. Приклади таких матеріалів:
- «Україні терміново потрібні заморожені кошти Росії. Проте Захід все ще зволікає»;
- «Як вагання Заходу підривають військові зусилля України»;
- «Ненадання допомоги Україні ризикує обернутися катастрофою — як для Києва, так і для США»;
- «Більша допомога Україні може запобігти Третій світовій війні».
Заклики допомагати Україні звучать і в редакційних матеріалах The Washington Post. Наприклад, у статті «Байден все ще може укласти вигідну угоду щодо України та імміграції» редакція WP схвалює компроміс Білого дому й сенаторів з Республіканською партією, яка в обмін на допомогу Україні вимагає жорсткіше вести імміграційну політику (у 2023 році в США значно збільшився наплив нелегальних мігрантів з Мексики, Еквадору, Колумбії, оскільки ті прибувають сім’ями. У вересні 2023-го кордон США нелегально перетнула рекордна кількість людей — понад 103 тисячі батьків з дітьми. Американські міста ледве справляються з цим навантаженням). «Важливо, щоб вони [сенатори] досягли успіху, і не лише тому, що оборона України є життєво важливим інтересом США. Велика угода з цих складних питань стала б вкрай необхідним сигналом як вдома, так і за кордоном, що демократію все ще можна змусити працювати», — пише The Washington Post.
Деякі матеріали від WP також висвітлюють війну з російської сторони. Наприклад, у грудні 2023-го The Washington Post розповідала про скарги російських мобілізованих на недостатнє оснащення та підпільну організацію, яка допомагає мобілізованим уникнути призову та втекти з Росії. Хоча дезертири, герої тексту, висловлюються проти війни, зокрема риторично запитують «Як можна взагалі говорити про якусь мотивацію для росіянина вбивати українця?», вони додають, що деякі російські солдати загинули через невміння користуватися зброєю та військовою технікою, а більшість — через безглузді накази командирів. Такі матеріали можуть викликати певне співчуття Заходу до російських солдатів, яких «змушують» нападати на чужу країну. Однак не має певності у тому, що герої матеріалу виступали б проти війни, якби мали належну підготовку, адекватне в їхньому розумінні керівництво, а українці не чинили такого опору, як зараз.
Журналісти, які висвітлюють війну в Україні на постійній основі
Окрім Ізабель Хуршудян, до українського бюро WP входять:
- Шавон О’Грейді (Siobhán O’Grady) — головна кореспондентка WP в Україні з серпня 2023 року. До цього вона два роки очолювала каїрське бюро WP, яке охоплювало Північну Африку та Ємен.
- Девід Л. Стерн (David L. Stern) — репортер WP у Києві з травня 2022 року. З 2009-го живе в українській столиці. Висвітлював події в Україні для різних медіа, зокрема для BBC, Politico, The Atlantic.
- Костянтин Худов — продюсер матеріалів. Співпрацювати з WP почав напередодні вторгнення як фіксер.
Також бюро співпрацює з Анастасією Галушкою (репортерка WP) та Сергієм Корольчуком (локальний продюсер). За словами Ізабель, у бюро також є фотографи, водії, охорона.
Восени 2023 року медійниці WP, які висвітлюють війну в Україні, зокрема Ізабель Хуршудян, Шавон О’Грейді, Анастасія Галушка, стали переможницями премії Courage in Journalism Awards від Міжнародної жіночої медіафундації (IWMF). Цією премією вшановують сміливих журналісток, які працюють у небезпечних умовах, розповідають про табуйовані теми, працюють у ворожому до жінок середовищі та діляться непростою правдою.
Зв’язатися з бюро Washington Post в Україні можна через електронну адресу wpukraine@washpost.com