The Economist — британське ділове медіа, яке видається у форматі журналу (однак називає себе газетою) і працює на ринку з середини ХІХ століття. Видання характеризує себе як «радикально незалежна журналістика» і декларує ліберальні цінності.
У 2023 році The Economist мав 1,182 мільйона підписників, його YouTube-канал нараховував три мільйони підписників, а сторінки у соціальних мережах — 61,4 мільйона підписників.
The Economist належить глобальній медійній та інформаційній компанії The Economist Group, яка представлена у 25 країнах світу. Група має чотири бренди: The Economist, Economist Impact, Economist Intelligence та Economist Education. Останні роки група активно інвестує в диджитал, що приносить їй зростання доходу та аудиторії.
Більшість акціонерного капіталу (43,3 %) The Economist Newspaper Limited, материнської компанії The Economist Group, належить холдинговій компанії Exor, яка також володіє акціями туринського футбольного клубу «Ювентус» та таких компаній як Ferrari, Philips, Christian Louboutin. До решти акціонерів The Economist Newspaper Limited входять родини Ротшильдів, Кедбері, її нинішні та колишні співробітники.
Сьогодні тижневик та сайт The Economist пропонують репортажі, авторські колонки, політичні карикатури, мистецькі огляди, інфографіки, подкасти та інші продукти. Медіа також висвітлює ключові події тижня. Однак фокус й далі тримає на аналітиці та журналістиці даних.
Історія
У першій половині 19 століття у Великій Британії діяли «Зернові закони» (Corn Laws): аби місцевим землевласникам та фермерам не доводилося конкурувати з імпортерами зернових культур, для останніх ввели високе мито. Через цей закон та неврожаї ціни на домашнє зерно суттєво зросли, що обурило і робітників, і їхніх працедавців, які не горіли бажанням підвищувати зарплати. Не схвалювали «Зернові закони» і прихильники вільної торгівлі, серед яких був і шотландський бізнесмен Джеймс Вілсон (James Wilson). Аби донести погляди таких як він, Вілсон у 1843 році заснував тижневик The Economist.
Перші випуски свого медіа Вілсон наповнював сам. Аби приховати цей факт, він писав тексти від першої особи множини та не вказував авторства. Традиція анонімності в The Economist згодом закріпилася, але стала виконувати протилежну функцію: вона дозволила багатьом авторам говорити колективним голосом. Як казав один із редакторів The Economist Джеффрі Кроутер / Geoffrey Crowther (1938–1956), анонімність робить редактора «не господарем, а слугою чогось більшого, ніж є він сам…». А у нинішній редакційній філософії медіа щодо цього зазначено так: «…колективний голос і особистість [The Economist] важливіші, ніж особистості окремих журналістів. Це забезпечує безперервність традицій і послідовність поглядів».
Однак ця традиція не стосується деяких колонок та спеціальних звітів (серії статей на одну тему, яка виходить приблизно раз на місяць; ім’я автора зазначається лише раз — під заголовком у першій статті серії).
1861 року редактором The Economist став зять Джеймса Вілсона — Волтер Беджет (Walter Bagehot), у якого був і журналістський досвід, і знання банківської справи. За час його редакторства тижневик вдосконалив розділи фінансів та статистики, почав більше охоплювати політику. На честь Беджета названо колонку The Economist, присвячену Британії.
У 1941-му The Economist висвітлював атаку Японії на американську військово-морську базу, розташовану в околицях Перл-Харбору на острові Оаху (Гавайські острови). Рік по тому у тижневику створили розділ, присвячений США. Завдяки цим крокам медіа вдалося привабити американських читачів. Зараз американці становлять більш ніж половину всієї аудиторії The Economist.
У 1946 році власники The Economist заснували відділ Economist Intelligence Unit, який мав би допомагати тижневику розв’язувати питання читачів, а також надавав би бізнес-аналітику для сторонніх компаній. Нині на замовлення відділ проводить дослідження ринків окремих країн, визначає валютні та банківські ризики, пов’язані з економічними та політичними подіями, на 131 ринку.
The Economist відомий своїм індексом Біг Мака: з 1986 року медіа порівнює ціни на ці гамбургери у різних країнах, аби визначити, наскільки «коректними» є курси національних валют щодо долара. Наприклад, станом на січень 2024-го Біг Мак в США коштував $5,69, а в Україні — 110 гривень. Тож один долар мав би дорівнювати 19,33 гривні, а не 37,44 гривні, як було на той час. Отже, українська гривня недооцінена на 48,4 %. The Economist не радить сприймати індекс як істину в останній інстанції — радше як спробу роз’яснити теорію обмінного курсу для загалу.
Це не єдиний індекс від The Economist. Починаючи з 2006-го, журнал щороку робить Індекс демократії. Також у 2022 році був започаткований Індекс інклюзивності здоров’я.
Політична позиція
The Economist стверджує, що не належить ні до правих, ні до лівих: «Коли наше медіа висловлює думку про нові ідеї та політики, то робить це на основі їхніх достоїнств, а не через розбір їхніх прихильників або противників. Результатом є позиція, яка є сумішшю правих і лівих поглядів, що опирається на класичний лібералізм 19 століття та виходить з того, що ми любимо називати “радикальним центром”».
Медіа шанує вільне підприємництво, дерегуляцію та приватизацію. Як зазначили в The Guardian, автори The Economist рідко бачать політичну або економічну проблему, яку не можна розв’язати за допомогою комбінації із трьох згаданих пунктів.
Для The Economist важлива особиста свобода людини. Тому медіа готове підтримувати речі, які неоднозначно сприймаються в суспільстві, як-от одностатеві шлюби та асистоване вмирання (призначення ліків, які позбавляють життя, для невиліковно хворих, дієздатних осіб після дотримання суворих юридичних гарантій — прим. ред.). А ще The Economist не схвалює монархію, оскільки та суперечить більшості речам, які медіа обстоює: «демократії, свободи, винагороди радше за досягнення, а не за спадкоємність».
Зокрема через любов до демократії The Economist підтримав Джо Байдена напередодні виборів у 2020 році, а не його опонента — тодішнього президента Дональда Трампа. Останнього медіа критикувало за розкол в американському суспільстві, несерйозне сприйняття загрози від Covid-19, упередженість до демократів, приниження авторитетних інституцій тощо. Зараз, чотири роки по тому, редакція вважає Трампа, а точніше його можливий другий термін президентства, найбільшою загрозою для світу у 2024 році. The Economist припускає, що Трамп може відмовитися допомагати Україні й заодно Європі, що надихне Путіна на продовження війни в Україні й вторгнення в інші пострадянські країни.
Попри певну субʼєктивність у висвітленні подій, The Economist здебільшого вважають вартим довіри. Зокрема компанія Ad Fontes Media оцінює The Economist як радше неупереджене (з незначним ухилом вліво) та надійне джерело.
Висвітлення війни Росії проти України
У великому звіті The Economist Group за 2023 рік нинішня шефредакторка The Economist Зенні Мінтон Беддоуз (Zanny Minton Beddoes) у своєму вступному слові зазначила, що геополітика домінувала у 2023 році, і Україна була на першому місці серед інших тем. Тільки за той рік The Economist взяв інтерв’ю у Володимира Зеленського, Валерія Залужного, Олександра Сирського і написав багато інших матеріалів про війну, життя в Україні. Тема України тут була присутня постійно, починаючи з 24 лютого 2022 року. А за деякі матеріали про Україну видання навіть отримувало нагороди. Так, був відзначений нагородою від The British Academy of Film and Television Arts (BAFTA) документальний фільм The Economist «Безстрашні: жінки, що борються з Путіним».
На сайті The Economist є розділ, присвячений війні в Україні. Він поділений на секції: аналітика, військові кампанії, відеорепортажі, життя українців, геополітика, російська внутрішня політика, глобальні економічні наслідки. Оскільки до повномасштабного вторгнення розділ називався «Українська криза», в адресному рядку досі фігурує Ukraine crisis. Проте це словосполучення і до 24 лютого 2022-го не відображало реальність й лишало поза увагою ініціатора війни — Росію. Через це аудиторія медіа могла сприймати анексію Криму та бойові дії на Луганщині та Донеччині як внутрішню проблему України.
Від 24 лютого у матеріалах The Economist зазвичай чітко прослідковується позиція підтримки України. Так, у 2022 році медіа назвало Україну державою року, виділивши героїзм, винахідливість та стійкість українців. У листопаді 2023-го європейський редактор The Economist Крістофер Локвуд (Christopher Lockwood) написав, що Європі варто збільшити фінансову та військову допомогу Україні, оскільки США навряд чи допомагатимуть Україні надалі так активно через майбутні президентські вибори. Пізніше зі схожим меседжем вийшов редакційний матеріал The Economist: на думку авторів, чи не вперше від початку повномасштабного вторгнення перемога Путін стала здаватися можливою. І річ не в ситуації на фронті, а в політиці: в Україні розгортаються внутрішні суперечки, у разі перемоги Дональда Трампа на президентських виборах США можуть припинити поставки зброї в Україну, а Європа не поспішає брати на себе ті обов’язки, що й Америка, та розглядати Путіна як довгострокову загрозу її безпеці.
Водночас The Economist звинувачує у веденні війни лише Путіна і вищі ешелони російської влади. Медіа засудило президента РФ за те, що його політика призводить до економічних проблем в Росії, еміграції високоосвічених та забезпечених росіян. Також автори The Economist розбирали, чому Москву недостатньо захищають від українських дронів і як незручно через це почуваються москвичі. До першої річниці повномасштабного вторгнення The Economist випустив подкаст «Наступного року в Москві». Його автор — редактор The Economist по Росії та Східній Європі Аркадій Островський — обговорював причини та можливу розв’язку «безглуздої війни» з росіянами, які втекли зі своєї країни після 24 лютого 2022 року. The Economist дивиться на Росію очима «хороших росіян», не враховуючи, що вони не репрезентують всю РФ. До того ж, згідно з опитуванням «Левада-центру» (грудень 2023 — січень 2024), переважна більшість мешканців РФ (77%) підтримує дії російської армії в Україні.
Світ Попереду
Наприкінці кожного року The Economist видає випуск політичних, економічних й наукових прогнозів The World Ahead (Світ Попереду) на рік наступний. З 2018-го за ексклюзивною ліцензією українське медіа NV перекладає ці випуски для української аудиторії, додаючи прогнози від впливових українських інтелектуалів, посадовців та бізнесменів.
Проте останній випуск — «Світ попереду 2024» — відрізняється і трохи візуально. На оригінальній обкладинці The World Ahead 2024 зображено ребус із прогнозом на 2024-й. У його центрі — скринька з бюлетенями, що натякає на прийдешні вибори в США. Над нею зображений піщаний годинник, обабіч якого Зеленський та Путін. Над першим летять ракети, а над другим — голуб миру. Українських читачів обурило це зображення: мовляв, автори обкладинки вважають Зеленського прибічником війни, а Путіна пацифістом. Тому редакція NV прибрала ці елементи з обкладинки з українського випуску, попередньо повідомивши про це рішення The Economist. У редакції The World Ahead 2024 ж запевнили, що «голуб і ракети мали означати сплеск насильства в більш загальному плані, в тому числі на Близькому Сході». Додали, що не збиралися асоціювати ці два зображення з окремими країнами.
