Історія французьких медіа бере початок із 17 століття, коли 30 травня 1631-го придворний лікар Теофраст Рено (Théophraste Renaudot) за підтримки кардинала Рішельє почав випускати La Gazette. Паризький тижневик став неофіційним органом уряду та до кінця 19 століття залишався одним з основних медіа роялістів.
До Революції в Парижі було дуже мало періодичних видань. Публікували вони лише повідомлення, оголошення та новини з двору. Газети того часу більше формували громадську думку, ніж поширювали правду. Французька революція призвела до розквіту преси, проте прихід до влади Наполеона спричинив закриття більшості нових видань. Суворий контроль над газетами тривав протягом Другої республіки, Другої імперії та у 19 столітті. У Першій світовій війні французькі медіа поширювали антинацистську пропаганду, а під час Другої — контролювалися німецькою окупаційною владою.
Характерною ознакою французьких медіа упродовж майже всього періоду їхнього існування був контроль чи бодай вплив різних політичних сил. Сьогодні медіаландшафт Франції характеризують дві тенденції: панівна роль держави та висока концентрація власності на ринках друкованої преси, телебачення і радіо. Це означає, що усі основні ЗМІ належать невеликій кількості компаній і французьким бізнесменам-мільярдерам, які перетворилися на медіамагнатів. На інфографіці від Le Monde Diplomatique зображено, кому належать медіа, які «формують суспільну думку». Прикметно, що власників усього 36. Серед них — приватні особи, фундації, організації та держава.
Державі належать найбільша національна телерадіомовна компанія France Télévisions, радіомовна група Radio France та цілодобовий телеканал новин France Info (стилізовано як franceinfo). Державні органи також регулюють ринки телерадіомовлення: Вища рада з питань аудіовізуальних засобів (Conseil Supérieur de l’Audiovisuel — CSA) наглядає за розподілом радіо- і телевізійних частот.
Сьогодні у медіасвіті Франції домінують кілька великих гравців, серед яких France Télévisions, приватні мовники TF1 і M6, а також новинна преса, як-от Le Monde і Le Figaro. На відміну від України, преса у Франції залишається важливим джерелом інформації: більш ніж половина французів регулярно читають національну щоденну пресу в паперовому вигляді чи онлайн. Активно розвиваються й онлайн-медіа: 38 % населення використовують соціальні мережі для отримання інформації, а 41 % французів частково або навіть повністю довіряють інформації, що циркулює в соціальних мережах, таких як Instagram, TikTok або Facebook. Проте телебачення традиційно тримає першість.
Рівень довіри у французів до медіа низький. Лише 30 % вважають, що «інформація в газетах здебільшого достовірна», 57 % — що «слід з обережністю ставитися до того, що говорять ЗМІ про важливі актуальні події», а 59 % — що журналісти не є незалежними. Лише 22 % людей віком від 18 до 24 років довіряють новинам, опублікованим французькими ЗМІ. Усі дані вказані станом на 2023 рік.
У 2023 році 36 % французів вказали, що дуже цікавляться новинами, стільки ж (36 %) — що іноді й часто «активно» уникають новин. Серед тем, які, на думку французів, висвітлювали забагато, — війна в Україні (41 %).
Індекс свободи від «Репортерів без кордонів»
