До посібника

Financial Times

Джерело: сайт FT

Британська щоденна широкоформатна газета Financial Times (або FT) спеціалізується на фінансовій, економічній та бізнес-тематиці. Входить до складу FT Group, яка належить японській медіакомпанії Nikkei.

За даними Reuters Institute for the Study of Journalism за 2023 рік, британці, які платять за доступ до онлайн-контенту медіа, здебільшого підписуються на Financial Times, The Times та The Telegraph. У самій FT кажуть: орієнтовно 75% від усіх її підписників (станом на початок 2024-го їх 1,25 мільйона) платять саме за її онлайн-контент. Також медіа заробляє завдяки подіям через підрозділ FT Live: його прибуток від заходів у 2022-му зріс на 17 % до 8,74 мільйона фунтів стерлінгів порівняно з 2021 роком.

У 2023-му найбільше з-поміж преси британська аудиторія довіряла Financial Times (57%).  

Щороку з 2005-го Financial Times відзначає авторів найкращих книг на бізнес-тематику: переможець отримує 30 тисяч фунтів стерлінгів, а п’ять авторів із шортлиста — по 10 тисяч фунтів стерлінгів. У 2023-му книжкою року за версією Financial Times стала праця Емі Едмондсон «Right Kind of Wrong», у якій йдеться про силу помилок і цінність безпечного робочого середовища.

З 2020 року посаду головного редактора Financial Times обіймає Рула Халаф (Roula Khalaf), яка до цього була заступницею головреда. Загалом у FT вона працює з 1995 року. 

Історія

У 1888 році в Лондоні запрацювала газета Financial Times, яка позиціювала себе як «друга чесного фінансиста та поважного брокера». Видання орієнтувалося переважно на читачів із Сіті — ділового і фінансового центру Лондона, де розташовані Лондонська фондова біржа й Банк Англії. На ту саму аудиторію працювала газета Financial News, створена в 1884 році, та ще кілька видань.

Щоб вирізнятися з-поміж конкурентів, у 1893-му власники Financial Times стали видавати газету на рожевому папері (відтінку «світлий лосось»), ще й дешевшому за звичайний. У такому кольорі Financial Times випускається дотепер, у ньому ж оформлено і її сайт.

Financial Times конкурувала з Financial News до 1945 року, доки вони обидві не стали належати Брендану Брекену (Brendan Bracken). Він об’єднав дві газети в одне видання — Financial Times. Цій назві він недарма віддав перевагу: у «старої» Financial Times був вищий тираж, більший комерційний вплив та примітний колір паперу. Крім того, під час Першої світової Financial News частково відлякала свою аудиторію пропагандистськими «викривальними» матеріалами про британських високопосадовців, які нібито входили до так званої таємної спільноти «Невидима рука» (Unseen hand), яка мала намір зробити все, аби Велика Британія впала.

Одним із найвидатніших головних редакторів Financial Times був Гордон Ньютон (Gordon Newton), який працював на цій посаді з 1949-го до 1973 року. Саме він визначив місію оновленої FT: охопити тих, хто ухвалює або прагне впливати на рішення у бізнесі, фінансовій галузі або в державних справах у всьому світі. За керівництва Ньютона у виданні почали більше писати про торгівлю та промисловість. Також він спільно з Джоном Джонсом (J.D.F. Jones), редактором FT з міжнародних справ, у 1960-х роках побудував мережу іноземних кореспондентів, яка тоді за масштабністю поступалася хіба New York Times. Реалізації амбітних задумів сприяло і фінансування від британської видавничої компанії Pearson, яка придбала Financial Times у 1957 році.

У 1979 році Financial Times почала видаватися за межами Великої Британії — у німецькому Франкфурті. Вийти на загальноєвропейську аудиторію керівництво FT вирішило здебільшого через небажання мати справу з профспілками друкарів, які вимагали внесків від Фліт-Стріт (сукупна назва британських видань, які в той час працювали на однойменній вулиці в Лондоні — ред.).

Наприкінці 1980-х та в 1990-х роках політичний ландшафт світу змінювався й посилювалася глобалізація економіки. На цей час припав запуск американського видання Financial Times (1997), яке було розраховане на «американців, які мислять глобально». Цей підхід спрацював: серед перших прихильників американської FT були тодішній міністр фінансів США Роберт Рубін (Fobert Rubin) та інвестор Уоррен Баффетт, який називав її «важливим путівником у новинах про торгівлю та валюту».

У вересні 1998 року FT стала першою британською газетою, яка продала більше примірників за кордоном, ніж у Великій Британії.

На початку нульових керівництво FT зосередилося на інтеграції газети з сайтом FT.com, який був запущений у 1995 році. Спершу дійшли висновку, що репортери мають працювати і на друковане видання, і на сайт — практика, яка зараз нікого не дивує, тоді вважалася контроверсійною. Згодом у такому режимі стали працювати редактори та інші співробітники редакції.

2015 року Pearson продала Financial Times японській медіакомпанії Nikkei, якій належить одна із найбільших у світі за тиражем фінансових газет — The Nikkei (​​Nihon Keizai Shimbun/Japan Economic Newspaper). FT тоді оцінили у 844 мільйони фунтів стерлінгів.

Політична позиція

Однією зі своїх незмінних цінностей Financial Times вважає ліберальний міжнародний світогляд, зокрема це виражається у її підтримці вільного ринку. Медіа тяжіє до центристської та проєвропейської позиції й може підтримати будь-яких кандидатів, чиї погляди на економіку не суперечитимуть його позиції. У 1992 і 2005 роках, наприклад, Financial Times схвалила лейбористів, у 2010-му — консерваторів, а у 2015-му — коаліцію Консервативної та Ліберально-демократичної партій.

2016 року у Великій Британії провели референдум, на якому британці мали визначити, чи потрібно їхній країні далі бути членом ЄС. Financial Times схилялася до позиції «за ЄС»: згідно з дослідженням Reuters Institute for the Study of Journalism за 2016 рік, 43 % із матеріалів видання, в яких висвітлювалася тема референдуму, були pro Remain. За кілька тижнів до референдуму тодішня заступниця редактора Рула Халаф написала статтю під назвою «Британія має проголосувати за те, щоб залишитися в ЄС», де, зокрема, зазначила, що «з загрозами ісламістського екстремізму, міграції, посилення Росії та зміни клімату», з якими стикається Європа, «можна боротися лише колективно».

Однак 51,9 % учасників референдуму проголосували-таки за вихід Великої Британії з ЄС. Дату Brexit (злиття двох слів — Britain + exit) запланували на 29 березня 2019 року, однак потім кілька разів переносили. Наприкінці того ж року відбулися довгострокові парламентські вибори, за результатами яких найбільшу кількість місць у парламенті отримала Консервативна партія. Остання наполягала на Brexit, тож Financial Times її не підтримувала під час виборів. Утім, бажання лейбористів посилити контроль держави над економікою теж не знайшло відгуку у редакції.

Нині Financial Times пише, як вихід з ЄС впливає (здебільшого негативно) на Велику Британію. І через цю позицію видання звинувачують в упередженості: наприклад, The Critic стверджує, що FT несправедливо вважає Brexit причиною падіння фунта стерлінга та зростання торговельного дефіциту Британії, адже на це є інші причини (подорожчання газу, наприклад).

Щодо президентських виборів в США, то Financial Times в останні десятиліття вважала найкращим вибором кандидатів від Демократичної партії. Так, у 2008-му та 2012-му видання підтримало Барака Обаму, у 2016-му — Гілларі Клінтон, у 2020-му — Джо Байдена.

Висвітлення війни Росії проти України

2016 року Російський інститут стратегічних досліджень, аналітичний центр при Адміністрації президента РФ, назвав Financial Times одним із найбільш агресивно налаштованих до Росії медіа. Однак це не завадило у 2019-му тодішньому головному редактору FT Лайонелу Барберу (Lionel Barber) та тогочасному очільнику московського бюро, а нині — брюсельського Генрі Фою (Henry Foy) взяти інтерв‘ю у Володимира Путіна. А точніше — дати тому престижний майданчик для поширення власної пропаганди, адже некомфортних запитань йому не ставили. Під час інтерв’ю журналісти також не згадали про Україну та проблеми, пов’язані з російською агресією проти України.

З 24 лютого 2022-го на сайті FT функціонує окремий розділ, присвячений війні в Україні. Там є деталізований гайд по українському контрнаступу, матеріали, які пояснюють війну в геополітичному контексті (як-от огляд антиукраїнських політичних сил у країнах Європейського Союзу), економіки, західного бізнесу.

У багатьох матеріалах FT аналізує наміри російської влади у війні. Наприклад, у статті «Як Путін помилився щодо України й потім подвоїв цей промах» автори розбирають провал планів російського президента, його самовпевненість та викривлене бачення світу. Водночас FT приділяє увагу недолікам української влади. Наприклад, у матеріалі «Боротьба з корупцією в Україні» йдеться про необхідність продовження антикорупційних реформ і забезпечення прозорості в процесах відновлення навіть попри складну ситуацію на фронті. А стаття «Мобілізація стає токсичною проблемою для українських лідерів» описує суперечки та невдоволення процедурами мобілізації в українському суспільстві. 

У 2022-му Володимир Зеленський став «Людиною року» за версією Financial Times (відзнака існує з 1970 року, за останні десять років FT виголошувала найвпливовішими у світі Ілона Маска, Джорджа Сороса, Дональда Трампа, Ангелу Меркель). «Український президент став прапороносцем ліберальної демократії в ширшій глобальній боротьбі з авторитаризмом, яка може визначити хід ХХІ століття. Зеленський також став втіленням відваги та стійкості українського народу в боротьбі з російською агресією», — написало видання.

Деякі матеріали Financial Times, що стосуються російсько-української війни, не відповідають стандартам журналістики. У липні 2022 року й у лютому 2023-го FT опублікувала дві досить маніпулятивні статті про контрабанду зброї в Україні. Згаданий Генрі Фой, який виступив співавтором першого матеріалу та автором другого, перекручував інформацію з відкритих джерел: в обох статтях контрабанда зброї в Україні подається як факт, хоча жодного підтвердження цьому не було. У Міністерстві закордонних справ України закликали FT провести редакційне розслідування щодо цих та інших схожих текстів, які «мають всі ознаки дезінформації в інтересах Росії».

Кореспонденти FT, які висвітлюють війну в Україні