Міжнародна незалежна інформаційна агенція Associated Press (AP), штаб-квартира якої базується в Нью-Йорку, вже понад 170 років забезпечує новинами сотні медіа. Як каже сама агенція, вона «першою інформувала світ про найважливіші моменти історії — від убивства Авраама Лінкольна та атаки на Перл-Харбор до падіння [останнього] шахиншаха Ірану й смерті Папи Римського Івана Павла».
З початку 20 століття AP має розгалужену мережу кореспондентів по всьому світові (зараз, наприклад, агенція працює приблизно на 250 локаціях у 100 країнах). Сім своїх Пулітцерівських премій AP здобула якраз у номінації «За міжнародний репортаж». До речі, репортажі AP з Ємену, охопленого громадянською війною (з 2014-го й дотепер), які відзначило журі премії у 2019-му, підштовхнули міжнародні та місцеві гуманітарні організації розслідувати гуманітарну кризу в країні.
Багато англомовних медіа у своїй роботі опираються на посібник The Associated Press Stylebook: той пояснює, як писати новини на ті чи інші теми, та надає рекомендації щодо граматики, пунктуації, написання власних назв. Перше сучасне видання посібника вийшло у 1977 році, відтоді він регулярно оновлюється. Наразі доступне 56-те видання.
На відміну від своїх конкурентів — Reuters, Bloomberg і Agence France-Presse — AP як неприбутковий новинний кооператив не має акціонерів, інвесторів, урядів чи єдиного власника, який би визначав її долю. Раду директорів, яка управляє AP, обирають американські газети, які є членами кооперативу, тобто користуються платно новинами AP.
Згідно з річним звітом AP за 2023 рік, понад 80 % доходів агенції припадає на ліцензування контенту. Решта коштів надходить через AP Global Media Services (GMS надає глобальним мовникам обладнання, репортерів, продюсерів та техніків, коли у тих виникає потреба терміново розповісти про якусь подію), AP Electronic News Production System (ENPS — програмне забезпечення для виробництва новин) та гранти. Відсутність приватних власників дозволяє AP не ставити перед собою ціль заробляти з року в рік якомога більше: їй достатньо покривати витрати на створення й поширення контенту.
Історія
У 1846-му п’ять нью-йоркських газет скооперувалися, аби швидше, аніж будь-хто, повідомляти своїх читачів про перебіг Американо-мексиканської війни (1846 — 1848). Видання розділили між собою витрати на кінну експрес-пошту, яка мала доставляти репортажі з передової до міста Монтгомері в штаті Алабама. Звідти кореспонденцію переправляли диліжансом до телеграфного офісу в Річмонді, що в штаті Вірджинія, аби далі відправити в Нью-Йорк.
До 1850 року у кооперативу, спершу відомого як New York Associated Press (NYAP), з’явилися перші платні клієнти — газети Public Ledger (виходила у Філадельфії з 1836-го до 1942-го) та the Baltimore Sun (видається у Балтиморі з 1837-го й дотепер). Вони платили за доступ до депеш кооперативу, однак не ставали його членами. Наступні кілька років клієнтура NYAP поза межами Нью-Йорку зростала, що дозволяло об’єднанню відбивати половину своїх витрат на збір інформації. NYAP намагався заощаджувати кошти, тому надсилав новину в кожну географічну зону лише раз, а вже тамтешні видання самі між собою поширювали інформацію. Це підштовхнуло останніх об’єднуватися у регіональні асоціації на зразок «материнської» NYAP. Однією із таких стала Western Associated Press, яка згуртувала у 1862 році щоденні газети Середнього Заходу.
Протягом 1860–1870-х років NYAP тримав монополію на передачу внутрішніх і міжнародних новин телеграфним кабелем. Поява інформаційної агенції United Press у 1882 році могла це змінити, однак монополіст відреагував оперативно: запропонував ймовірному конкуренту вільний доступ до своїх новин та ділитися з NYAP прибутками від їхнього перепродажу. Цю угоду у 1891 році розсекретив керівник Chicago Daily News Віктор Лоусон (Victor Lawson). Обурені цією інформацією, члени Western Associated Press розірвали зв’язки з NYAP та у 1892 році заснували Associated Press of Illinois, яку очолив видавець Мелвіл Стоун (Melville Stone). NYAP швидко розвалилася, а її початкові члени перейшли до United Press, яку у 1897 році спіткала та ж доля. Організація не могла конкурувати з Associated Press of Illinois, яка уклала ексклюзивні домовленості з трьома великими європейськими інформаційними агентствами: британським Reuters, французьким Havas та німецьким Wolff.
У 1900-му Associated Press of Illinois розпалася, аби не діяти за рішенням суду штату Іллінойс, яке визначало її як комунальну компанію, яка має надавати послуги всім охочим. Відродилася вона під назвою Associated Press там де, все починалося, — у Нью-Йорку: законодавство штату дозволяло їй отримати статус некомерційної організації, яка може сама вирішувати, хто може бути її членами. Останні мали обмінюватися новинами між собою та ділити витрати на утримання штату. До 1915-го членам заборонялося купувати новини в інших служб.
Гігантською міжнародною машиною новин Associated Press стала за керівництва Кента Купера/Kent Cooper (1925–1945). Довгий час він боровся за те, щоб звільнити Associated Press від зобов’язань імпортувати новини від трьох агенцій-партнерів з Європи: на думку Купера, ті часто подавали новини на користь своїх урядів. Він вважав, що єдиний спосіб для Associated Press отримувати точну інформацію з Європи — тримати там власних репортерів. І хоча у 1929 році Associated Press відкрила бюро у Великій Британії, Німеччині та Франції, звільнитися від обмежень не могла до 1934-го.
У 1940 році Associated Press почала продавати свої новини радіостанціям. Ті до 1946 року могли бути асоційованими членами організації, однак без права голосу. У 1945-му на вимогу Міністерства юстиції США AP внесла зміни у свої правила: відтоді будь-який видавець, який хоче отримати доступ до новин AP, може стати її членом.
У 1967 році AP спільно з американською фінансовою та видавничою компанією Dow Jones & Co., Inc. запустила AP-Dow Jones Economic Report — сервіс економічних і фінансових новин з усього світу. який надавався урядам, корпораціям, торговим компаніям та іншим зацікавленим особам у дев’яти країнах Європи, Азії та Африки. Наступного року та сама команда запустила AP-Dow Jones Financial Wire — телетайпну службу новин, орієнтовану насамперед на біржових брокерів у всіх фінансових центрах Європи. До 1970 року ці послуги були доступні в 17-ти країнах.
Коли друкарські машинки почали замінювати комп’ютерами, AP запустила кілька інновацій, серед яких: DataStream (1972) — високошвидкісна служба передачі новин; LaserPhoto (1976) — система, яка уможливила передачу газетам та мовникам фотографій набагато вищої якості, ніж раніше; LaserPhoto II (1982) — перша супутникова мережа кольорових фотографій.
У 1994 році AP відкрила глобальну службу відеоновин Associated Press Television (згодом перейменовану на Associated Press Television News) та цілодобову мережу радіоновин AP All News Radio. У 1996-му запрацювала інтернет-служба новин AP — WIRE.
Політична позиція
Ще на початку своєї роботи AP оголосила про свою нейтральність й надавала кореспонденцію як продемократичним виданням, так і прореспубліканським. «Мої депеші — це лише сухі факти й деталі», — сказав у 1856 році перший керівник вашингтонського бюро AP Лоуренс Гобрайт (Lawrence Gobright). Така позиція особливо цінувалася у тогочасному Вашингтоні, який кипів від чуток та сенсацій напередодні Громадянської війни у США (1861–1865).
AP й нині вимагає від своїх співробітників бути неупередженим та не надавати комусь перевагу. Ці правила поширюються й на позаробоче життя: «Працівники повинні утримуватися від висловлення своїх поглядів на спірні суспільні питання на будь-якому публічному майданчику, чи то у блозі, соціальних мережах, в коментарях, у петиціях, чи то через наклейку на авто, чи то через значок на лацкані. Вони не повинні брати участь у демонстраціях на підтримку ідей або рухів чи у будь-який спосіб сприяти їм».
Однак, як показує минуле AP, задля збору ексклюзивної інформації агенція готова була йти на поступки політикам. У 2016 році німецька історикиня Гаррієт Шарнберг (Harriet Scharnberg) розкрила зв’язок фотослужби AP з гітлерівським режимом у 1930-х роках. Аби мати змогу надавати американським газетам новини з нацистської Німеччини, AP погодилася не публікувати жодних фото, «розрахованих на послаблення стійкості Рейху за кордоном або вдома», та наймати фоторепортерів, які працювали на відділ пропаганди нацистської партії.
Також нацистський режим використовував фотоархів AP для антисемітської пропагандистської літератури. Наприклад, світлиною AP, на якій зображено тодішнього нью-йоркського мера Фьорелло Ла Гуардія (Fiorello La Guardia), який їсть руками страви з буфетної стійки, проілюстрували пропагандистський буклет: мовляв, які американські євреї «нестримані».
AP було єдиним західним інформаційним агентством, яке відкрито працювало в Німеччині аж до вступу США у Другу світову (1941). За свою роботу в непростих умовах керівник берлінського бюро AP Луї Лохнер (Louis P. Lochner) отримав Пулітцерівську премію у 1939-му. Інші ж іноземні ЗМІ або були депортовані з нацистської Німеччини ще в середині 30-х років, або самі закривали свої бюро після пережитих переслідувань за найм журналістів-євреїв.
На думку Гаррієт Шарнберг, співпраця з AP дозволила гітлерівському режиму довгий час приховувати деякі свої злочини від світу й «подавати війну на знищення як звичайну війну». В AP же дійшли висновку, що їхня агенція в 1930-х роках діяла «максимально відкрито та незалежно, наскільки це тоді було можливо», хоча й визнали, що «з деякими ситуаціями вона справлялася негоже».
У 2012 році AP стала першою західною інформаційною агенцією, яка відкрила бюро у столиці Північної Кореї — Пхеньяні. Очевидно, навряд чи б їй вдалося це зробити у тоталітарній державі без певних поступок. У The Guardian відзначають, що пхеньянське бюро AP не висвітлювало важливі події у Північній Кореї, про які повідомляли міжнародні ЗМІ. Зокрема йдеться про зникнення з публічного простору лідера КНДР Кім Чен Ина упродовж вересня-жовтня 2014 року, злом серверів Sony Entertainment у листопаді 2014 року, до якого нібито була причетна Північна Корея, голод у провінції Південний Хванхе у 2012 році.
AP також звинувачували в упередженості до Ізраїлю. 29 вересня 2000 року, в перший день Другої інтифади (визвольного палестинського руху), AP опублікувала фотографію, на якій було зображено закривавленого хлопця та поліцейського з піднятим кийком в руці. Світлину з оригінальним підписом «Ізраїльський поліцейський і палестинець на Храмовій горі» поширили кілька великих американських газет, зокрема New York Times і Boston Globe. Однак поранений хлопець з фотографії виявився студентом-євреєм із Чикаго Тувією Гросманном (Tuvia Grossman), а поліцейський — його захисником. Він врятував життя Гросманну, якого побив та поранив ножем натовп палестинських арабів.
Батько Гроссмана написав листа New York Times, вказавши на помилки у підписі. Попри те, що NYT та інші медіа спростували інформацію про «закривавленого палестинця», міжнародному іміджу Ізраїлю вже було завдано шкоди. Тому після інциденту з фото було створено організацію Honest Reporting, яка бореться з антиізраїльськими упередженнями в медіа.
Як пишуть про війну Росії проти України
Новини про російсько-українську війну зібрані на сайті AP в окремому розділі. Також агенція створює розлогі матеріали про російські воєнні злочини, як-от вивезення українських дітей до РФ, масове вбивство цивільних в Бучі в березні 2022-го, приховування кількості загиблих, які потонули на окупованих територіях після підриву Каховської ГЕС.
Співробітники AP — фотограф Євген Малолєтка, продюсерка Василиса Степаненко та відеограф Мстислав Чернов — останніми з-поміж міжнародних журналістів виїхали з Маріуполя. Вони пробули в місті 20 днів від початку повномасштабного вторгнення. Як кажуть в агенції, «через них світ чув та бачив жахи російської навали». Зокрема медійники задокументували знищення російськими військами пологового будинку у Маріуполі й повідомили про загибель однієї з вагітних жінок.
За «сміливі репортажі з обложеного Маріуполя, які засвідчили вбивство мирних жителів під час вторгнення Росії в Україну», Малолєтка, Степаненко, Чернов та паризька кореспондентка-розслідувачка AP Лорі Хіннант (Lori Hinnant) у 2023-му отримали Пулітцерівську премію у номінації «За служіння суспільству». Також журі номінації «За новинну фотографію» відзначило роботу фотографів AP, які фіксували перші тижні повномасштабного вторгнення Росії в Україну: Євгена Малолєтки, Берната Армана (Bernat Armangué), Феліпе Дани (Felipe Dana), Вадима Гірди (Vadim Ghirda), Родріго Абди (Rodrigo Abd) та Еміліо Моренатті (Emilio Morenatti).
З відеоматеріалів, зібраних в Маріуполі, Мстислав Чернов разом з командою PBS Frontline створив документальний фільм «20 днів у Маріуполі». Вперше стрічку показали на американському кінофестивалі незалежного кіно Sundance 20 січня 2023 року, де вона отримала приз глядацьких симпатій.
У березні 2024-го фільм здобув премію «Оскар» як найкращий повнометражний документальний фільм. Під час церемонії нагородження Чернов сказав: «Я вдячний. Але, напевно, я буду перший режисером на цій сцені, який би хотів не робити цей фільм. Я хотів би мати змогу обміняти це [нагороду] на те, щоб Росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста; щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян…».
У матеріалах про українсько-російську війну AP намагається додавати необхідний контекст, називає війну війною, а Росію — агресоркою. Наприклад, у цій новині з посиланням на владу окупованої частини Донеччини повідомляється, що нібито 27 людей загинули через обстріл Донецьку. Водночас AP не підтверджує заяви російської сторони щодо українського походження атаки, оскільки «перевірити їх незалежно не вдалося». Також агенція додає, що Донеччина була незаконно анексована Росією у 2022 році, однак не згадує, що окупація цих територій почалася у 2014-му.
Утім, бувало, AP публікувала неперевірену інформацію. До прикладу, увечері 15 листопада 2022-го, після масованого обстрілу України Росією, журналіст AP Джеймс ЛаПорта (James LaPorta), посилаючись на своє джерело в американській розвідці, написав, що ракета, яка перетнула повітряний простір Польщі й вбила двох поляків, була випущена Росією. Ця новина почала стрімко ширитися світовими виданнями, а керівництва європейських держав занепокоїла можлива ескалація війни. Та вже наступного дня генсек НАТО Єнс Столтенберг та польські офіційні особи сказали, що в Польщу, найімовірніше, потрапила ракета української протиповітряної оборони, яка мала відбивати російську атаку, однак відхилилася від курсу. У цьому ракетному ударі однаково визнали винною Росію. AP своєю чергою виправила новину, а ЛаПорта звільнила.
Також вранці 24 січня 2024 року AP, посилаючись на Міноборони Росії, повідомила про падіння російського військово-транспортного літака Іл-76, який нібито перевозив українських військовополонених. Новину поставили, не озвучивши позицію української сторони. Лише потім, протягом доби, AP почала додавати інформацію від інших джерел.
Журналісти та фотографи AP, які висвітлюють війну в Україні
- Єфрем Лукацький (Efrem Lukatsky) — фотокореспондент AP з 1989 року. Документував війну в Чечні, Афганістані, Іраку, Придністров’ї, Україні. Двічі ставав переможцем Oliver S. Gramling Awards — внутрішньої премії AP, яку присуджують тим співробітникам агентства, які демонструють надзвичайну наполегливість, непохитну мужність і відданість місії AP. Першу премію він отримав у 1990-х роках за знімки, що робив у Чорнобилі. Другу йому присудили у 2023 році за багаторічну журналістську роботу. Детальніше про роботу Єфрема можна прочитати в його інтерв’ю для JTA.
- Мстислав Чернов (Mstyslav Chernov) — багатоформатний журналіст AP з 2014 року (працює з відео, фото, текстами). Висвітлював для агенції війну в Україні, міграційну кризу в Європі, президентські вибори в Білорусі (2020), битву за Мосул в Іраку, війну в Сирії.
- Євген Малолєтка (Evgeniy Maloletka) — штатний фотограф AP з 2023 року, до цього співпрацював з агенцією як фрилансер. Висвітлює війну в Україні з 2014 року. Також він знімав для різних міжнародних медіа Революцію Гідності, протести в Білорусі, перебіг пандемії Covid-19 в Україні, війну в Нагірному Карабаху. У 2022-му Євген став фотографом року за версією The Guardian
- Василіса Степаненко (Vasilisa Stepanenko) — штатна відеожурналістка AP з 2023-го, до цього співпрацювала з агенцією понад рік як фрилансерка.
- Ганна Аргірова (Hanna Arhirova) — українська кореспондентка Associated Press. Почала співпрацю з агенцією у червні 2022-го як фіксерка-фрилансерка. Раніше працювала в таких українських медіа як «Тексти», Суспільне та Читомо.
- Самія Куллаб (Samya Kullab) — українська кореспондентка AP з червня 2023-го. До цього чотири роки була кореспонденткою агенції в Іраці, виконуючи завдання в Афганістані та Сирії.