Сучасна пропаганда: як уникнути впливу?

Час на виконання вправи: 60 хв.

Назва предметів журналістського фаху, в які пропонується інтегрувати вправу: Теорія та історія соціальних комунікацій. Медіаконфліктологія.

Опис вправи

Етап 1. «Ознаки пропаганди»

Викладач нагадує студентам, що визначень пропаганди є багато, однак пропонує  і послуговуватися ось цим: Пропаганда — цілеспрямоване поширення ідей та моделей поведінки серед широких мас населення. Слово походить від латини і в перекладі означає «те, що має бути поширене».

Викладач пояснює, що поширювати можна будь-що («Їжте м’ясо!», «Вегетаріанство врятує!», «Робіть щеплення!», «Переходьте вулицю тільки на зелене світло світлофора!» та ін.) і робити це може будь-хто (уряди, лідери, політичні партії, церква, громадські та міжнародні організації і т.ін). Отже, сама по собі пропаганда не є поганою чи доброю, а скоріше нейтральною.  Хоча варто зауважити, що деякі медіаексперти уникають вживання цього слова  через його заяложеність та надання йому різних сенсів. Тому ми звужуємо поняття пропаганда до пропаганди, яку здійснюють уряди держав для просування потрібної їм інформації.

Викладач почергово демонструє 4 плакати і запитує, прикладом якого типу контенту вони є. 

США

Велика Британія

Більшовицька Росія

Італія

Завдання для студентів: уважно розгляньте плакати та визначте ознаки, за якими ви змогли ідентифікувати ці плакати як пропагандистські. Студенти нотують свої міркування на фліпчарті або віртуальній дошці/чаті, якщо заняття відбувається онлайн.

 Викладач коментує міркування студентів і звертає увагу на ознаки, що допоможуть відрізнити пропаганду від інших типів контенту.

Ознаки пропаганди:

1.     Спрощення до мінімуму (наприклад, замість роз’яснення всіх тонкощів закону про землю – більшовицька пропаганда скористалася простим гаслом «Земля селянам!», яке зрозуміле абсолютно всім. За бажання можна навести сучасні приклади: медична реформа – «геноцид, закриття лікарень, швидка не буде їздити…», земельна реформа – «іноземці скуплять нашу землю та заберуть усіх в рабство».)

2.     Постійне повторення (коли одна й та сама інформація повторюється з різних каналів, що створює ефект масовості. Нам здається, що багато хто про це написав, а насправді всі ці канали можуть належати одній людині або представникам від однієї політичної сили.)

3.     Вплив на почуття, а не розум (в своїх повідомленнях пропагандисти використовують емоційні слова, дають оцінки, які не підтверджуються фактами, але добре чіпляють глядача. Слово «геноцид» – сильне слово, що криє в собі винищення групи людей. Коли ми його чуємо, то нам стає страшно, ми обурюємося. Така реакція відбувається значно швидше, ніж пошук фактів, які б підтвердили факт геноциду.)

4.     Суб’єктивність і однобокість (пропагандист висвітлює складну подію тільки з потрібної йому позиції.)

Викладач демонструє студентам приклади зображень і просить визначити пропаганду, користуючись обговореними раніше ознаками.

Етап 2. «Наративи: як пропагандист впливає на нашу думку»

Викладач пояснює студентам:інструменти пропаганди, які використовують уряди , то їх можна розділити на дві великі групи:

1. маніпулювання інформацією/знаннями
2. маніпулювання емоціями.

Цей поділ є досить умовним, адже, коли ми маніпулюємо інформацією, то зачіпаємо емоції, а коли маніпулюємо емоціями, то впливаємо на знання. Отже, всі ми з вами вчимося і набуваємо певних знань з різних сфер. Чим більше ми вчимося, тим більшими знаннями ми наділені.Між знаннями, як правило фактами, (відповідають на прості питання “хто? що? де? коли?”) утворюються зв’язки – наші інтерпретації (відповідають на питання “як? навіщо? чому?”), які допомагають створити цілісну картину світу. Щодня в нашій картині світу з’являються нові факти, які намагаються «вписатися» в неї. Коли фейкова новина схожа на реальний факт, але не вписується в цю картину, ми відчуваємо дискомфорт – когнітивний дисонанс (Явище, коли наші попередні уявлення не узгоджуються з новою інформацією, тож ми хочемо позбутися цієї прикрості, детальніше тут або тут ), який дуже важко переносити, і тому перебудовуємо свої знання так, щоб цей новий факт виглядав логічним. Це дуже небезпечно, бо фейк ми забудемо, а нова спотворена картина світу залишиться.

Однією з особливостей, яка пов’язана зі знаннями в нашій голові, є формування наративів. Як це працює? Наприклад ми маємо якийсь досить об’ємний факт. Такий як розпад СРСР у 1991 році. Якщо попросити сформулювати причину розпаду, то це навряд чи вдасться. Адже причин, пояснень, є багато і вони різні. Такими поясненнями можуть бути «парад суверенітетів», багатонаціональний склад СРСР, дисидентський рух, дефіцит, Великий терор 1937-38 рр., протистояння із США та інші. Намагаючись об’єднати всі ці факти, ми утворюємо зв’язки між ними та отримуємо розповідь, цілісну картинку події. Ось ці зв’язки, які ми утворили – це наративи. (Наратив – це конкретний спосіб пояснення або розуміння подій. ). Мається на увазі не сам процес утворення цих зв’язків, а результат. 

Запитання до студентів:

• Який із наративів є важливим?
•  Який з них пояснить розпад СРСР? (всі і ще можна навести інші.)

Викладач пояснює: Пояснень якоїсь події багато, тобто і наративів навколо цієї події також багато. Що робить пропагандист? Він бере якийсь один і виділяє його як головний. Він може не заперечувати інші, але називатиме їх неважливими, побічними. Цей один наратив буде просуватися різними каналами: про нього будуть писати книжки, знімати фільми, складати пісні, робити наукові дослідження – створювати вам картину, за якої ви починаєте вірити у важливість саме цього наративу. Чому так відбувається? Ми боїмося складних речей, які вимагають таких же складних пояснень. Пропагандист спрощує нам життя та дає просту відповідь на складне питання. Ми заспокоюємося, нам вже не страшно, все стає зрозумілим. А якщо до наративу додати фейк, а потім інший, то можна вибудувати цілий химерний світ в уяві людини.

Отже, інформацію можна спотворювати, замовчувати, хибно інтерпретувати, посилювати наративи, створюючи міфи.

На сьогоднішній день існує багато наративів, які поширює російська пропаганда проти України. Вони можуть бути більш об’ємними та включати в себе менші. 

Для роботи викладач пропнує використати сім основних:

1.   Україна – недодержава (Failed state);

2.   «Українці – малороси без власної мови та історії»;

3.   В Україні йде громадянська війна;

4.   Українці – розкольники і їхня церква несправжня;

5.   Майдан – це помилка;

6.   Україна знаходиться під зовнішнім управлінням Заходу;

7.   Коронавірусу не існує.

Примітка. Докладніше про кожен з наративів та приклади до його ілюстрації можна прочитати тут: Зверніть увагу, що матеріал статті стосується Сходу та Півдня України, проте самі наративи є актуальними для всієї території.

Завдання для студентів: визначте наративи, які просувають наведені нижче медійні повідомлення та обґрунтуйте свою думку.

Приклади медійних повідомлень:

Підсумок

Усі запропоновані активності під час заняття спрямовані на те, аби навчитися розрізняти, як пропагандист використовує медіа для просування пропагандистських наративів та які  різноманітні засоби (поширення фейків, маніпуляції, використання псевдо-експертів та ін.) використовує сучасна пропаганда для поширення потрібної інформації.

Примітка. Кожну вправу цього Конструктора можна адаптувати для дистанційного навчання на розсуд викладача. Запрошуємо прочитати методичний матеріал від тренерки «Академії викладачів журналістики» Олени Чуранової, у якому запропоновані різноманітні варіанти використання онлайн-інструментів для дистанційного викладання, а також інструкції до них.