Дискримінація та цькування в інтернеті

Навчальна ціль

ЩО: Студенти розпізнають ознаки дискримінації та цькування в інтернеті,

ЯК: аналізуючи описані у медіа кейси,

НАВІЩО: щоб відповідально висвітлювати згадану проблему. 

Час на виконання вправи: 5060 хв. (оптимально: 20 хв. – на ознайомлення з текстом завдання, 10 хв. – на обговорення; 20 хв. – на підготовку матеріалу до публікації).

Назва предметів журналістського фаху, в які пропонується інтегрувати вправу: Вступ до спеціальності. Прикладні соціально-комунікаційні технології. Етично-правові норми журналістики. Медіапсихологія. Медіаконфліктологія.

Опис вправи

Викладач об’єднує студентів у групи по двоє-троє учасників.

Кожна група отримує завдання у вигляді кейсу для аналізу й обговорення.

Завдання для студентів:

  • Уважно прочитати наданий текст.
  • Визначити, чи може бути ця ситуація потенційно небезпечною та вказати на потенційні ризики ситуації.
  • Дати відповіді на такі запитання:
  1. Кому цей матеріал може нашкодити? 
  2. Чи можна вважати цю ситуацію кібербулінгом? Які ознаки вказують на це?

До відома студентів можна запропонувати визначення чи попередньо дати завдання самостійно знайти визначення поширених форм дискримінації та цькування в інтернеті:

Секстинг — це обмін власними фото-, відео- та текстовими матеріалами інтимного характеру, із застосуванням сучасних засобів зв’язку: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж.

Сексторшен – це налагодження незнайомцями довірливих стосунків в Інтернеті з метою отримання приватних матеріалів, шантажування ними та вимагання грошей чи додаткових матеріалів.

Онлайн-грумінг — це побудова дорослим/групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою сексуального насильства онлайн чи у реальному житті. 

Кібербулінг — систематичне цькування та вчинення насильства за допомогою засобів електронної комунікації. 

Матеріали для аналізу

Кейс 1. 

У 2002 р. американський підліток Гіслан Раза, граючись, створив відео самого себе на основі сцени із фільму «Зоряні війни», де замість меча використовував бейсбольну биту. На жаль, однокласники без дозволу і відома хлопця розмістили це відео в Інтернеті, де його побачили мільйони людей. Далі ця подія отримала неочікуваний розвиток – у 2004 р. було створено спеціальний сайт із цим та похідними відеороликами, спецефектами та музикою з фільму, який зібрав більше 76 мільйонів користувачів, а відео із зображенням хлопчика стало найбільш завантажуваним файлом 2004 року. Гіслан отримав ярлик «дитина зоряних війн» і це настільки змінило його стосунки в школі, що батьки змушені були залучати психіатричну допомогу.

Джерело: Убивчі забавки в інтернеті. Яку шкоду може завдати кібербулінг?

Кейс 2.

Пряма мова Наті:

«Мені було 19 років, у мене був непростий період у житті: я була в токсичних стосунках і паралельно складала сесію в університеті, тому за місяць дуже сильно схудла, практично на 10 кілограмів. Я завжди важила десь 54–56 кілограмів, а тут різко почала важити 46 і навіть 45 кілограмів. Пам’ятаю, я тоді приїжджала до батьків додому, вони побачили мене і перелякалися, але нічого неприємного не сказали, бо розуміли, що мені непросто. Проте всі родичі, знайомі й сусіди, які мене бачили, говорили батькам: «Подивіться на неї! Як ви взагалі це допустили?».

Одного вечора ми з подружкою були на пляжі на Русанівці, і вона мене сфотографувала. Фото ми закинули в Instagram, уже не пам’ятаю, це був мій акаунт чи її, а потім фотографію підхопив паблік «Худишки» ВКонтакті. Колись цей паблік був дуже популярний. Це побачив хтось із моїх знайомих і скинув мені посилання.

Це фото просто рознесли вщент: під ним було десь 200 коментарів, з яких лише кілька нормальних, а решта – цькування та образи. Ці люди писали: «Вона ніколи в житті не зможе народити здорову дитину», «Вона така худа, що навіть пакети з магазину не донесе», «З нею ж буде незручно займатися сексом, одні кістки» – коментарів у такому стилі було дуже багато.

Я підписалася на ці коменти, все це читала і дуже сильно засмутилася. Я подумала: «В якому світі я взагалі живу?». Я виросла в сім’ї з гармонійними стосунками, ніхто не давав один одному таких оцінок, тому я не розуміла, як так, що 200 людей можуть в один момент взяти й накинутися на тебе та обливати брудом. Мене не стільки засмутило те, що про мене писали, донесу я продукти чи не донесу, а саме те, що люди взагалі можуть собі дозволити такий хейт. Вони не розуміли мого бекграунду: я не сиділа на дієтах, не піддавалася тренду на худість чи модельну зовнішність, я сильно схудла через стрес, і мені було через це образливо». 

 Джерело: «200 людей накинулися на мене і почали обливати брудом». Три історії про кібербулінг

Кейс 3.

Пряма мова Юлії:

«Одного дня мені почав дзвонити мій колишній чоловік, говорив щось із приводу грошей, вживаючи різні недобрі слова. Якщо чесно, я просто не зрозуміла, чого він хоче, тому що ми з ним уже дуже багато років не спілкувалися – а тут якісь нападки. Я не зрозуміла, що відбувається і, відповідно, просто перестала брати слухавку, тільки отримувала повідомлення не дуже хорошого змісту.

Потім повідомлення почала отримувати моя дочка Катя. Але почалося все з того, що з її подругою Сонею зв’язалася ВКонтакті якась дівчинка. Вона попросила Соню, щоб та передала Каті, щоб вона зайшла на свою сторінку (на той момент моя дитина довгий час туди не заходила). Подруга подзвонила Каті та розповіла про це прохання, Катя зайшла на свою сторінку, і там їй написала ця незнайома дівчинка. Вона сказала, що вчиться в її школі, і запитала, чи знає вона, як перекладаються два слова. Я вже точно не пам’ятаю, що це за слова, але перекладаються з англійської вони як «нескінченність» і «вічність». Це було дивно, бо подивитися переклад можна було і в словнику, а не через іншу людину просити, щоб Катя зайшла в соцмережу. А ще потім виявилося, що ця дівчинка пропонувала Катіній подрузі Соні зустрітися на вулиці, поспілкуватися та пропонувала пригостити її морозивом. Звісно, Соня відмовила.

Моя дитина спочатку нічого мені не розповіла, вона обговорила це з подругою, їм просто було цікаво, що взагалі відбувається. До того ж, була уже ніч. Катя відповіла цій незнайомій дівчинці, і між ними почався діалог. Я уже точно не пам’ятаю деталей тієї розмови, але вона була короткою.

Катя розповіла мені про те, що трапилося на наступний день вранці, я зателефонувала завучу школи та запитала, чи вчиться в школі така дівчинка. Я назвала її ім’я та прізвище та надіслала фотографію з ВКонтакті. Завуч перепитала класних керівників, і сказала, що така дівчинка в них не вчиться. Нам порадити звернутися в кіберполіцію.

Виявилося, що під виглядом дівчинки Каті писав мій колишній чоловік. Скоро після цього він почав писати їй відкрито від свого імені. Розмову почав якось так: «Ти знаєш, хто я? Це дядя Владік». Тобто він не назвав себе батьком. Відтоді він почав, м’яко кажучи, діставати її. У листуванні він погрожував, що почне приходити в школу та буде соромити її, морально тиснув на неї, розказував, яка я погана. Він постійно писав Каті, що вона забирає гроші в нього та у його дитини (тоді в нього народилася ще одна дитина). Але ж Катя теж його дитина! На той момент їй було 13 років, і вона була уже досить доросла та відповідала на його закиди та погрози. А всі вони постійно впиралися в гроші. Також він погрожував, що залишить її без спадку та через суд змусить її платити йому аліменти, коли їй виповниться 18 років». 

Джерело:  «200 людей накинулися на мене і почали обливати брудом». Три історії про кібербулінг

  1. Студенти діляться результатами обговорень у малих групах та коментують висновки одне одного. 
  2. Далі викладач ініціює обговорення з усіма студентами за запитанням: «Як, на вашу думку, необхідно висвітлювати такі теми в медіа?»

Підсумок 

Із розвитком інтернету з’явилися нові вияви дискримінації та цькування. Особливо вразливими до них можуть бути діти. 

Для підсумку роботи в аудиторії викладач пропонує студентам прослухати подкаст «Форми насильства та дискримінації в Інтернеті».

Примітка. Кожну вправу цього Конструктора можна адаптувати для дистанційного навчання на розсуд викладача. Запрошуємо прочитати методичний матеріал від тренерки «Академії викладачів журналістики» Олени Чуранової, у якому запропоновані різноманітні варіанти використання онлайн-інструментів для дистанційного викладання, а також інструкції до них.